Нація живе доти, доки народжує героїв,
і помирає, коли за неї нікому вмерти. (Олесь Гончар)
Наближається найбільше наше державне свято, вимріяне, вистраждане, здобуте в боях, — Свято Незалежності України. Незважаючи на всі труднощі, які переживала молода держава, це свято стало одним з улюблених, радісних, сповнених оптимізму й надії, з морем синьо-жовтих стягів, із красою предковічних і сучасних вишиванок, з гордістю за наших військових, які так упевнено тримали крок на військових парадах.
Живемо в дуже відповідальний час — час жорстокої нещадної війни, яку супроти України розв’язала імперія, що офіційно існує під іменем російської федерації. Проте національні потреби підкорених земель і народів зовсім ігноруються, а ще від Петра I називають її на грецький манір росією (у світі — раша). Ніяк не може впродовж століть расєя дати раду з Україною. Уже й давньоруські літописи зібрано і знищено, переписано, перефальшовано історію, та й народи перетасовано, переселено (німців сюди, а сербів туди, а кримців куди ж подіти?). Уже й ми у ХХІ столітті ненароком познайомилися з «русскими бурятами». І все для того, щоб усі народи підкорялися «великому, могучему русскому народу», їхньому цареві, жили величчю їхньої науки, де теж багато чого привласненого, і неперевершеної «русской культури». Тільки як же ця «божественна» російська культура виплекала таких ницих смердів, світових волоцюг, пройдисвітів і вбивць…
Найбільше клопоту з невдячними «хохлами». За принципом «Принижуй, щоб вивищитися» українців характеризували як нездарних до політичного життя, постійно принижували мову як говірку селюків, а культуру як непотрібну етнографічну забавку. Різні часи пережив наш народ, не покорився московському сатрапу, витворив у своїх генах почуття свободи, «святої воленьки».
У новітній історії України справді можна подивляти стійкість народу, почуття солідарності у боротьбі за свободу. А яким незламним і відважним у трьох революціях було наше студентство, які політичні вимоги ставили герої Революції на граніті, яку масову підтримку мала Помаранчева революція, як біснувалася путінська москва, обізвавши революцію «оранжевой чумой», який жах і паніку у власть імущих в Росії викликала Революція гідності. Ось тоді й почалося: «Продались Америке». Витворилася ціла рать істориків, які взялися інтерпретувати історичні події на московський лад і дійшли висновку, що Україна «никогда не имела государственности», аж до тези, що «всі українці — бандерівці і фашисти». Які епохи пережив наш народ: облудну катерининську, хижацьку петровську, червоний сталінський терор і Голодомор, брежнєвсько-андроповський єралаш, але щоб «Убий, бо це — українець» — такого в нашій історії ще не було. Невже аж тепер москва показала свій патологічний імперсько-фашистський оскал?..
Вдерлись як тать, як фашист у 1941-му році. На світанку 24 лютого 2022 року «єдинокровні брати» прийшли з єдиною метою: підкорити Україну за три дні, знищити уряд, поставити своїх маріонеток на чолі держави (система впродовж століть відпрацьована), а весь перестрашений народ — на коліна. «Друга армія світу», а точніше сказати, окупанти везли зі собою мундири і шеврони для параду на Хрещатику. Попередньо для услави склали урочистий гімн про безстрашних десантників, що захоплюють за лічені секунди Гостомельський аеропорт, а зустріли тут свій безславний кінець.
Весь народ піднявся на боротьбу з підступним ворогом. По-геройськи повівся Президент, залишившись у цей трагічний час із народом, що відразу викликало повагу до України у світі. Не розгубився стратег і аналітик військової справи головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний, вміло керуючи обороною. Складалося враження, що страхітливі жорстокі події напружили кожну клітину національного організму. Військкомати були повні молоді, яка стала на захист Вітчизни, записувалися до територіальної оборони і ЗСУ. До честі свободівців, на другий день після оголошення путіним спецоперації, а насправді жорстокої війни, вони були в столиці.
Ворог нещадно бомбардував Харків, Чернігів, добирався до Києва. Значна частина киян, харків’ян переселилася в метро, там навіть працювали пологові відділення. Світ вразила жорстокість ворога супроти мешканців міст і сіл, бомбардування дитячих будинків, шкіл, лікарень, нищення музеїв і навіть церков. Імперська ідея перетворила керманичів кремля на патологічну сатанинську секту, що учиняє страшний фашистський терор в Україні, навіть супроти росіян, які мали сміливість виступити проти війни і яких назвали «іноагентами».
Мужньо тримався Маріуполь. Битва за місто тривала три місяці, яке ракетами буквально стирали з лиця землі. В обороні стояли вояки «Азову». Подиву гідний подвиг азовців, рівноцінний грецьким Термопілам, важкі втрати й водночас духовна сила і мужність у захисті держави назавжди залишаться в пам’яті народній і в анналах історії.
О націє, дужа і вічна, як Бог,
Не це покоління холопів… (Олег Ольжич)
547 днів нечуваних після Другої світової війни втрат, розбомблених міст, знищеної інфраструктури, поруйнованих людських доль, викрадених загарбником дітей, трагедій родин, замінованих територій, переповнених потягів зі Сходу на Захід, 8 мільйонів біженців-емігрантів. І, врешті, підрив Каховської ГЕС...
Дехто вже каже про втому. Якщо щиро, то «холопів» і нашій нації не бракує. Але так було у всі часи і є у всіх народів.
Дорогі політехніки! А якою є наша відповідальність перед майбутнім у цей час гарту і випробувань? На фронті наші сини, внуки, наші близькі й колеги. Віримо в них, у силу нації і працюємо на своєму фронті, бо, попри все, рідна Політехніка мусить жити, розвиватись і тримати стрій: прийняти до свого багатотисячного гурту абітурієнтів, спокійно і відповідально забезпечувати освітній процес, брати участь у багатьох освітніх і наукових проєктах, вебінарах та міжнародних конференціях. А водночас і далі працювати на перемогу, допомагати ЗСУ, що Політехніка робила і робить, брати участь у волонтерських заходах, у відбудові наших міст та сіл, поруйнованих святинь і освітянських закладів.
Складімо присягу у своїй душі, що так, як Політехніка вшановує щорічно Героїв Небесної Сотні, героїв російсько-української війни, у нашій пам’яті й пам’яті майбутніх поколінь залишиться Герої Політехніки, які віддали життя за Батьківщину, наближаючи нашу Перемогу. Пам’ятаючи наших героїв, самі ставатимемо кращими і шляхетнішими у вчинках, мужнішими в праці, бо ми сини й доньки великої нашої матері України.
З великим Святом вас — Святом Незалежності України!