Нещодавно дванадцять політехніків здобули академічні стипендії Президента України на другий семестр 2023/24 навчального року. Серед них – талановита студентка Інституту архітектури та дизайну Христина Паляниця.
– Христино, найперше розкажіть, як ви стали студенткою Політехніки і чому обрали саме архітектуру?
– Моє знайомство з Львівською політехнікою відбулося ще в дитинстві. Пригадую, як разом з батьками щороку відвідувала Шевченківські вечори, які організовувала голова Товариства «Просвіта» Христина Бурштинська, а вже навчаючись у Львівській академічній гімназії при Національному університеті «Львівська політехніка», не раз і сама брала участь у Шевченківських читаннях тут і в чудових пізнавальних мандрівках Товариства «Просвіта» на батьківщину Кобзаря та стежками Юрія Липи. Ще тоді я розуміла, що Львівська політехніка – не лише один із найкращих ЗВО в Україні за якістю освіти, а й важливий осередок культурного та громадського життя, що підтверджує участь працівників і випускників університету у важливих суспільно-політичних подіях: Революції Гідності, АТО та теперішній російсько-українській війні. Саме тому я дуже хотіла стати частиною політехнічної спільноти, а навчання у Львівській академічній гімназії стало першим кроком до омріяного університету. Тут мені подобалося вивчати різні дисципліни, кожну з яких викладали на високому рівні талановиті педагоги. До того ж я загалом дуже любила навчання, і визначитися з майбутнім фахом наприкінці одинадцятого класу було вкрай непросто, оскільки здобуті в гімназії ґрунтовні знання з багатьох предметів давали можливість широкого вибору. Проте саме Богдан Львович Лінда, вчитель креслення та образотворчого мистецтва, розгледів у мені особливий хист до творчості й точних наук і порадив вивчати архітектуру у Львівській політехніці. Так і розпочався мій шлях до цієї чудової спеціальності, яка поєднує в собі все, що я люблю.
– Коли у вас з’явився інтерес до творчості?
– У моєму житті творчість є гармонією архітектури, образотворчого мистецтва, музики та літератури. Малюванням я захопилася ще в ранньому дитинстві, навіть не здогадуючись, що це стане першим кроком до майбутньої професії. Крім того, змалку дуже любила співати. Батьки та вчителі, розгледівши в мені творчу особистість, всіляко підтримували розвиток цих талантів, за що я їм завжди буду невимовно вдячна. Тож окрім гімназії я закінчила музичну школу (клас скрипки). Попри те, що за браком часу я не мала змоги відвідувати ще й художню школу, весь цей час не переставала творити, особливо мені подобалося малювати пейзажі та портрети, креслити різноманітні деталі. Любов до рідної мови та літератури надихнула мене паралельно з архітектурним фахом у Політехніці здобувати освіту філолога-україніста в ЛНУ імені І. Франка заочно: спершу на бакалаврському, а на сьогодні вже й на магістерському рівні. Тож кожна складова творчості так чи інакше реалізувалась у моєму житті.
– Як можете охарактеризувати ваше студентське життя? Що для вас було найважчим, а що, навпаки, надихало в навчальній програмі?
– Так сталося, що моє студентське життя пройшло значною мірою в умовах дистанційного навчання, спершу через карантин, а згодом унаслідок повномасштабного вторгнення рф на територію нашої держави. Мушу визнати, це був непростий виклик для кожного студента, оскільки нам бракувало живого спілкування між собою та з викладачами, яке передбачає емоційний контакт і допомагає краще сприймати нову інформацію, а навчання онлайн потребує більше самодисципліни й зусиль для досягнення успішного результату. До того ж у навчальній програмі є велика кількість завдань та курсових проєктів щосеместру, кожен з яких вимагає дуже багато часу на виконання, через що часто бракує часу на відпочинок. Та я сприйняла цей виклик як можливість присвятити більше часу як навчанню, так і науковій діяльності, результатом чого стали публікації у фахових виданнях.
Найбільше у процесі навчання мене надихають талановиті викладачі Інституту архітектури та дизайну, які люблять свою професію та з ентузіазмом діляться безцінним практичним досвідом і знаннями, спонукають до креативного мислення, а успішні результати навчання, втілені в різноманітних проєктах, мотивують до досягнення нових вершин.
– Що для вас означає бути стипендіаткою Президента України? Чи додає це мотивації?
– Це велика честь і водночас відповідальність. Висока оцінка наполегливої праці та розуміння того, що держава підтримує цілеспрямовану й активну молодь, надихає на нові досягнення як у навчанні, так і в науковій діяльності. Ще одним джерелом мотивації для мене є подвиг українських воїнів, серед яких і багато викладачів Політехніки, як-от мій батько. Завдяки їм я сьогодні маю можливість і час здобувати якісну освіту, а надалі долучитися до відбудови нашої держави й розвитку архітектурної науки в Україні.
– Яких зусиль ви доклали, щоб досягти такого успіху в навчанні?
– Для мене основною запорукою успіху є дисциплінованість і систематична, скрупульозна праця, яка потребує чималих зусиль. Крім того, дуже важливо розуміти мету й усвідомлювати важливість навчання в університеті як основи професійного зростання та набуття відповідних навичок. Безперечно, іноді мені доводилося жертвувати відпочинком, дозвіллям із друзями чи кількома годинами сну заради досягнення результату, проте стараюся знаходити баланс між працею і відпочинком, оскільки після відновлення завжди зростає продуктивність. Особисто для мене таким відпочинком є зміна діяльності, різноманітні хобі й заняття спортом.
– В одному з інтерв’ю ви розповідали, що захоплюєтесь іконописом, пишете вірші, співаєте в етногурті «Етерія» та церковному хорі в храмі Софії – Премудрості Божої при УКУ. Чи легко поєднувати навчання в університеті з хобі?
– Успішно поєднувати навчання в магістратурі у двох університетах, наукову роботу та хобі є непростим завданням, однак саме любов до нових знань і висока оцінка моїх старань мотивують мене розвиватись у різних сферах, а підтримку я черпаю в колі сім’ї. Безперечно, часом буває непросто все встигнути через велику кількість завдань, проте пріоритетом для мене завжди є навчання, а хобі – це відновлення для душі й можливість комунікації з творчими особистостями.
– Яким ви бачите своє професійне майбутнє? Про що мрієте і які маєте цілі?
– Для мене пріоритет у професійній діяльності – долучитися до розбудови нашої держави і зробити все, що можу, для її розвитку. Сьогодні, коли триває повномасштабна війна з рф, Україна як ніколи потребує архітекторів для відновлення зруйнованих ворогом житлових та громадських будівель, об’єктів критичної інфраструктури та побудови нових. Крім того, перед українськими архітекторами стоїть надважливе завдання увіковічення пам’яті сучасних героїв через спорудження меморіальних комплексів і музеїв. Особисто для мене надважливо сприяти зміцненню обороноздатності нашої країни, тому я цікавлюся військовою тематикою в архітектурі. Ще навчаючись на бакалавраті, досліджувала формування реабілітаційних центрів для військовослужбовців і виконала власний проєкт такого комплексу в селі Страдч, а сьогодні, вже як магістрантка кафедри архітектурного проєктування, вивчаю досвід, норми та тенденції західних партнерів нашої держави у проєктуванні військово-повітряних баз із метою розроблення та розвитку моделі такого об’єкта на території України й дуже сподіваюся, що зможу внести лепту в нашу перемогу.
