Львівські політехніки – Андрій Леcюк, Софія-Романа Гіссовська (тепер уже випускники) і Христина Пундак з ІАРХ – перемогли в національному архітектурному конкурсі для студентів STEEL FREEDOM – 2015: здобули І місце в одній з категорій і «Приз глядацьких симпатій».
Минулого літа Андрій Лесюк, тоді ще студент (кафедра ДАС), досвідчений учасник архітектурних конкурсів, вирішив спробувати сили у STEEL FREEDOM-2015. При нагоді запропонував долучитися Софії (навчалась на кафедрі АП) і Христині (з кафедри МБД) – так, імпровізовано, сформувалась команда. Студенти обрали категорію «Рекреаційний комплекс», бо в цьому напрямі почувалися більш впевнено (був ще Mixed use – багатофункційна споруда). Оскільки організатором конкурсу є Український центр сталевого будівництва (асоціація виробників продукції зі сталі), то, за завданням, у спроектованій споруді повинні домінувати металоконструкції, слід показати переваги сталі. Також проект має бути фізично можливим і реалістичним для втілення.
Проект – рекреаційного комплексу на 150–300 людей у селі Люча Косівського району на Івано-Франківщині – політехніки робили з нуля: попередні студентські напрацювання у пригоді не стали. Періодичні зустрічі на початках згодом перетворилися мало не в щоденні дискусії. Врешті конструктивні й концептуальні рішення було знайдено:
– Наш проект не був особливий, але – реальний. Ми приділили увагу металевим конструкціям: наша споруда ніби рекламує метал. Використали переваги сталі: вона дозволяє робити великопрольотні конструкції, покривати фасад металевими листами, які легко монтуються, економні, – розповідає Христина. – Щодо образу будівлі, було багато ідей. Основна її частина нагадує гірський кришталь, який видобувають в Івано-Франківській області. Одночасно у цій ламаній формі – і силует гір, і пологі дахи традиційної гуцульської архітектури.
Уміння подати
Проект політехніків пройшов відбірковий тур, потім з півфіналу з-поміж 57-ти робіт вийшов у фінальну десятку у своїй номінації. Це була єдина така команда зі Львова. На фініші, 28 грудня у Києві, студенти презентувати свої напрацювання перед журі.
– Перед презентацією ми хвилювались, але нам вдалося представити роботу лаконічно і зрозуміло – і це теж відіграло позитивну роль. Виграти реально, але треба робити справу з любов’ю, це має подобатись, – підсумовує Христина Пундак.
«Приз глядацьких симпатій» був для команди несподіваний, але засвідчив, що її проект сподобався не лише журі, а й конкурентам і відвідувачам виставки конкурсних робіт. Загалом, за спостереженнями політехніків, там були роботи різного рівня: і слабкі, і хороші. Але конкурс започаткований щойно у 2014-му і, за оцінкою його організаторів, росте: це стосується і кількості учасників, і якості поданих робіт (особливо активні вихованці КНУБА).
Де ти і куди рухатись?
Переможці конкурсу, як-ось STEEL FREEDOM, можуть отримати грошову відзнаку, передплату на фаховий журнал. Але, крім такого безпосереднього результату, участь в архітектурних змаганнях має й менш видимий, та не менш важливий ефект. У будь-якому разі це – досвід, бо ти занурюєшся у професійний контекст: середовище, люди, теми… Так, наприклад, на фіналі STEEL FREEDOM були лекції від фахівців. Політехнікам особливо сподобалась доповідь Олени Ясин про популярну на Заході кортенівську сталь, розповідь Дмитра Аранчія про мобільні модулі з інтелектом, спроможні формувати відповідний простір під дією світла. Андрій Лесюк зазначає:
– Якщо беру участь у конкурсах, маю бути впевнений у перемозі. Інакше – навіщо змагатися?.. Звичайно, потрібен і певний професійний досвід: мені, наприклад, дуже допомогли два роки роботи в архітектурно-проектному бюро «СІМ». Але навіть, якщо ти не переможеш, завдяки конкурсам починаєш краще розуміти, де ти є, до чого тобі варто рухатись.
За словами політехніків, багато студентів участі в конкурсах не бере, бо боїться або ж просто не знає про них. Молоді архітектори радять «не боятись і пробувати», а інформацію шукати на таких ресурсах, як Західноукраїнський архітектурний портал, Bustler, ArchDaily, ArchCompetition. Переконані, що певності студентам додала б і активніша комунікація з викладачами, можливість вдосконалювати свої професійні навики в університеті (кажуть, потрібна своєрідна «лабораторія для студентів»).
