За обставин повномасштабної війни додаткової ваги набувають проєкти, спрямовані на пізнання, збереження й розвиток культурної спадщини. Одним із них є міжнародний проєкт напряму Жана Моне в межах Програми Європейського Союзу у сфері освіти, професійної підготовки, молоді та спорту Erasmus+, який нині реалізують на кафедрі історії, музеєзнавства та культурної спадщини Національного університету «Львівська політехніка». Його тема – «Поширюючи культурну спадщину на українсько-польському прикордонні: європейський вимір та локальні практики». Проєкт спрямований на залучення студентів і представників громадського сектору до глибшого дослідження європейських практик спільної культурної спадщини та міжкультурного діалогу на прикордонні.
Одним із передбачених проєктом заходів стала Міжнародна наукова конференція «Культурна спадщина українсько-польського пограниччя для сталого розвитку місцевих громад», що відбулася 21–22 вересня у стінах Львівської політехніки. Майже три десятки учасників з України та Польщі зібралися для обговорення стану й перспектив культурної спадщини українсько-польського пограниччя в усій її мозаїчності.
На цій різноманітності наголосив під час відкриття конференції Іван Хома, завідувач кафедри історії, музеєзнавства та культурної спадщини: «Про українсько-польське прикордоння переважно згадуємо двічі на рік: у вересні, коли говоримо про початок організованих комуністичними режимами СРСР та Польщі депортацій (із вересня 1944 і до літа 1946 року), та у травні, коли йдеться про операцію «Вісла» 1947 року. Однак є підстави надати цьому напряму більше значення, особливо коли йдеться про культурну спадщину».
Доповіді учасників конференції лише підтвердили різнобарвність культурної та політичної палітри українсько-польського пограниччя. Історії Галичини часів її належності до австрійської монархії Габсбурґів (у так званому довгому ХІХ столітті) присвятила доповідь Поліна Вербицька. Професорка кафедри ІМКС презентувала присутнім культурну різноманітність, характерну тій добі, а також способи, у які вона позначилася на культурній пам’яті наступних поколінь. Зокрема, уже після загибелі Австро-Угорщини постав міф про «щасливу Австрію», де різні народи й культури начебто мирно й гармонійно співіснували.
Що це уявлення стало радше наслідком подій після краху Австро-Угорщини, а не реалій її буття, на прикладі розвитку польсько-українського політичного протистояння в Галичині на початку ХХ століття показав Роман Лехнюк, к.іст.н., старший викладач кафедри історії, музеєзнавства і культурної спадщини. На прикладі життя поміркованого українського галицького політика Олександра Барвінського вдалося простежити неминучий крах намагань досягти польсько-українського порозуміння на тлі наростання національного радикалізму обох сторін. Зробивши основою своєї програми й політики поміркованість, Барвінський прирік себе на політичну невдачу. Його доля як політика була наперед визначена самим духом епохи.
Про долю львівських поляків у перші роки після Другої світової війни розповів професор Пьотр Олєховські з Інституту воєнних втрат у Варшаві. Натомість історикиня Юлія Артимишин із львівського Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича презентувала власне дослідження образу депортованих українців та польсько-українського порубіжжя в сучасній українській кінодокументалістиці.
Обговорюючи культурну спадщину українсько-польського пограниччя, неможливо оминути постать Бруно Шульца. Єврей із Дрогобича розділив долю свого народу в роки нацистської окупації, а водночас став автором, чиї тексти вкрай важливі як для польської, так і для української літератури. Ірина Шалата-Барна, співробітниця Науково-технічної бібліотеки Національного університету «Львівська політехніка», не лише акцентувала на відомих шульцівських сюжетах, а й запропонувала нову перспективу: поглянути на життя й творчість Шульца крізь призму впливу на нього жінок, із якими він був близьким на різних етапах свого життя.
Окремим сюжетом конференції стала тематика архітектури. Войцех Пардала з Політехніки Лодзької подав дослідження оригінального феномена міжвоєнної доби – дерев’яного модернізму. Ще один представник Політехніки Лодзької – Влодзімєж Вітковскі – презентував учасникам і слухачам результати досліджень дерев’яних церков Гуцульщини та Покуття, які здійснювали протягом минулих майже трьох десятиліть науковці Політехніки.
Останньою за ліком, але не за значенням з-поміж озвучених на конференції є тема сучасних методів дослідження й популяризації культурної спадщини та польсько-української співпраці у цій сфері. В онлайн-виступі представники Інституту історії Університету імені Марії Кюрі-Склодовської в Любліні, професори Даріуш Слапек та Ґжеґож Явор, ознайомили присутніх із поточними результатами реалізації власного проєкту – Транскордонного сховища знань та історичної пам’яті.
Контрастом до поточних польсько-українських економічних суперечок стали приклади співпраці українських і польських музейних установ, які презентувала Ірина Гнідик, доцентка кафедри історії, музеєзнавства та культурної спадщини Львівської політехніки. Найбільш емоційним, безперечно, став польсько-український проєкт «Мамо, я не хочу війни». У його межах презентовано дитячі малюнки на тему російсько-української війни, які показують страхи, переживання, але водночас відвагу, надії та сподівання найбільш вразливих і беззахисних жертв російської агресії.
Це не вичерпний перелік усіх тем і доповідей, що звучали під час конференції «Культурна спадщина українсько-польського пограниччя для сталого розвитку місцевих громад». Але навіть такий короткий огляд підкреслює зазначену раніше характерну рису українсько-польського пограниччя: неоднорідність, мозаїчність, складність, а тому важливість усіх причетних для її збереження, дослідження та популяризації.
Докладніше – на сайті «Український тиждень».