Міністерство освіти і науки оголосило боротьбу з плагіатом – у відомстві працюють над створенням єдиної бази наукових текстів, що буде введена в дію вже у вересні.
Завдяки запровадженню публічності захисту за два роки провідні університети вже створили власні невеликі бази академічних текстів і здійснюють антиплагіатну перевірку наукових робіт, принаймні в межах свого навчального закладу. Втім, визнають, що не мають з чим порівнювати. «Допоки нема з чим порівняти, будь-яке програмне забезпечення не гарантуватиме якісного результату, – зазначає перший заступник міністра освіти і науки Інна Совсун. – Тому ми понад півроку працювали над новим проектом: створенням Національного репозитарію академічних текстів – єдиної бази всіх наукових робіт».
Відомо, що база дисертацій є в Національній бібліотеці ім. Вернадського – хто захищається, здає свою наукову роботу до архіву. «Раніше аспірант чи докторант мав особисто сюди приїхати і за невелику суму переглянути роботи, схожі за тематикою, але це вибірково і неефективно, – розповіла «Урядовому Кур’єру» проректор з наукової роботи Національного університету «Львівська політехніка» Наталія Чухрай. – Такий аналіз допомагає в науковому дослідженні, але не у відстеженні плагіату. Також при Вищій атестаційній комісії діє система, за допомогою якої наукову роботу перевіряють на плагіат. Цим займається комерційна фірма, якій треба заплатити чималі гроші – рік тому така послуга коштувала 4 тисячі гривень. Натомість слід зробити перевірку на плагіат на державному рівні, а не щоб одна приватна компанія надавала послуги за шалені гроші».
За словами Наталії Чухрай, «Львівська політехніка» вже другий рік поспіль має свій репозитарій – його наповнили текстами робіт, що захищалися 2–4 роки тому. Виш співпрацює з компаніями, які надають послуги з перевірки текстів: роботи звіряють з тими, що містяться в базі, а також в інтернеті. Причому перед захистом на наявність плагіату перевіряють не лише дисертації, а й роботи бакалаврів, спеціалістів і магістрів. «Але ж списують не тільки з наших робіт, і так у кожному виші. Тож проблема в тому, що ми не маємо з чим порівняти, – зазначає пані Наталя. – Нам потрібна єдина база наукових робіт, на основі чого можемо перевірити текст і сказати: в Україні ця дисертація опублікована вперше. Почнімо зі створення хоча б української бази даних. Поки що не йдеться навіть про якісь російські публікації, про те, що наступним етапом має бути переклад текстів англійською мовою. Бо зараз звідки списують? Роблять компіляцію з кількох дисертацій: з українських або з іноземних джерел, як правило, з російських – це найлегший шлях. Натомість якщо загальнонаціональний репозитарій звірятиме тексти зі своєю величезною базою та з інтернетом, це буде дуже помічним. У перспективі я вірю, що плагіат виявлятимуть навіть за ключовими словами, науковими термінами, за аналогіями».
У соцмережах наукова спільнота активно цікавиться, як технічно буде влаштований національний банк текстів. У МОН розповідають, що програмне забезпечення репозитарію розробляє Microsoft Ukraine. Для цього компанія використає так звані хмарні технології, які значно заощадять час на створення ресурсу – в іншому випадку довелося б будувати повноцінну інфраструктуру. Розробники гарантують, що надійність бази становитиме 99,9%. Сюди завантажать спершу всі дисертації. Причому наукові роботи, які захищали з 2014 року (після прийняття закону), вже публікували онлайн, тож є на сайтах університетів – перебуватимуть у відкритому доступі. «Втім, дисертації, які захищали дотепер, не матимуть такого доступу, проте завдяки їхньому завантаженню до єдиної бази можна буде здійснювати повноцінну антиплагіатну перевірку», – зауважують у профільному відомстві. Це стосується й наукових статей, оскільки наукові журнали обмежують доступ до своїх текстів. На черзі – бакалаврські й магістерські роботи студентів (їх підвантажать згодом).
«Студентські роботи теж мають бути зведені до єдиної бази текстів. Втім, вочевидь, вони не повинні перебувати у вільному доступі, – говорить Інна Совсун. – Адже це навчальний процес, студенти вчаться писати, і ми не повинні судити їх надто суворо. Однак ми повинні гарантувати, що студенти самостійно пишуть тексти, а не «позичають» їх у друзів з інших вишів. Загалом, ми повинні дивитися на проблему ширше – не лише виявляти інтелектуальну крадіжку, коли її вже скоєно, а виховувати академічну доброчесність. І починати потрібно ще зі школи».
Якими ж повинні бути санкції за плагіат? Викладачі вже онлайн сперечаються й з цього приводу: за інтелектуальну крадіжку треба запровадити жорсткішу відповідальність – від штрафів, позбавлення стипендії, навіть відрахування – для студентів і позбавлення наукового ступеня, штраф і звільнення – для науковців. Утім, більшість викладачів упевнені: найдієвіша санкція – це оприлюднення, звернення до людської совісті.
«Якщо той, хто пише наукову роботу, знає, що все буде прозоро, що його текст оприлюднять, повірте, людина сто разів замислиться: вдаватися до крадіжки чи ні, – переконана Наталія Чухрай. – Чим більше громадськість говоритиме, що це соромно, що це ганьба, тим швидше подолаємо проблему плагіату. Вкрасти ідеї з уже захищених дисертацій – одне. Важливо, щоб навіть боялися списати. Адже міністерство не пропише кожен крок – це має бути засуджено науковою спільнотою, загалом суспільством. Так повинен чинити кожен університет, кожен викладач на своєму робочому місці. І процес вже розпочався».
Нагадуємо, що до початку вересня 2016 року МОН планує запустити тестову версію національного репозитарію академічних тестів та почати підвантажувати туди роботи. До національного репозитарію увійдуть бази текстів дисертацій, наукові статті, а згодом цей перелік розшириться студентськими роботами.