Сергій Убізський, професор кафедри напівпровідникової електроніки Інституту телекомунікацій, радіоелектроніки та електронної техніки:
Викладаю електронні системи та спецкурс на 4–5-му курсах. Лекції проводжу у програмі ZOOM. Мені трохи незручно не бачити перед собою студентів, адже вони часто вимикають камери. І ти як викладач не знаєш, чи вони тебе слухають, чи сплять. У такі моменти складається враження, що говориш до стіни, адже не бачиш реакції студентів. Таке моє суб’єктивне враження.
Ми, викладачі, не були готові до дистанційної праці зі студентами, до такого формату лекцій, адже такі обставини виникли раптово. Як виявилося, відеолекції – то трохи інше, ніж навчальні матеріали для віртуального навчального середовища, що були спрямовані на самостійне вивчення.
Як тепер зрозуміти, чи студенти засвоїли тему? Ще під час аудиторного навчання я для контролю готував запитання, на які студент мав би давати короткі відповіді. Тепер у форматі дистанційного навчання переформатував їх на тести, котрі треба виконати у визначений обмежений час. І що ви думаєте? Навіть тут дехто зі студентів умудрився списати. Найперший такий списувальник завершив відповіді через 4 хв, тимчасом як завдання були розраховані в середньому на 40 хв. Очевидно, той «кмітливий» студент взяв відповіді в когось з іншої групи. Тому на майбутнє мушу враховувати це і вже складати тести не з послідовних запитань, а з таких, що можна переставляти місцями, видозмінювати чи вилучати.
Звісно, дистанційне навчання має для мене й позитиви. Це нагода переосмислити програму курсу, підготувати презентації для відеозв’язку, які згодом можна буде використовувати в аудиторіях. Хоча це забирає більше часу, але привабливіше для засвоєння студентами нової теми, адже дошка і крейда – це вже вчорашній день.