Підготовчі курси (за програмою ЗНО)
Всеукраїнська олімпіада  Львівської політехніки
 

Випускниця ІАРХ Ірина Боднарюк (Нефьодова): графічна фантасмагорія «Світ мого маленького світу»

19 березня 2019, 08:56
Наталя Яценко, тижневик «Аудиторія»

Випускниця ІАРХ Львівської політехніки Ірина Боднарюк (Нефьодова) через 15 років повернулася в альма матер як ERA Khelovneba, авторка незвичних малюнків – минулого четверга відбулося відкриття її виставки, присвячене 15-річчю кафедри ДАС. Це вже друга персональна виставка мисткині (перша тривала від середини грудня до середини січня цього року в Музеї ідей), доповнена новими роботами. Про те, як творився маленький фантазійний світ, представлений на стендах, дізнаємося в Ірини.

Усе почалося з малювання в шкільних зошитах кульковою ручкою. Спеціально ніде не вчилася: ходила на гурток, півроку – в художню школу в Чернівцях, де жили. Усе, що малювала, клеїла в зошит. Таких зошитів є п’ять (нумерую, номери зазначені і на виставці), в них – 1900 малюнків. Останній зошит мав назву «Світ мого маленького світу». Перший з’явився в дев’ятому класі: я клеїла малюнки з другого боку сторінок зошита-словника з англійської мови. Вчителька попросила вирвати сторінки з малюнками, а я натомість випадково вирвала сторінки з іноземними словами. Маю цей зошит досі. Перші ж малюнки, які знайшла, ще з третього класу. У химерних образах переважають слони, зайці, бородаті чоловіки й витончені образи жінок.

Я хотіла стати художницею, але боялася – асоціювала художників із бідним сусідом-митцем у береті. А ось архітекторів сприймала як поважних, авторитетних людей. Коли вибирала, куди вступити, приїхала до Політехніки, йдучи коридорами, звернула увагу на стенди з курсовими роботами. Все здалося надто серйозним, та мене навчили не тільки гарно креслити, але й творити, відчувати. Працюю архітектором, обожнюю свою професію. Вважаю себе архітектором, який малює. Мені здається, що кожен третій архітектор вдома займається творчістю.

Усе, що малювала, було дуже особисте, я нікому, крім рідних, не показувала. Твори бачили лише одиниці, гадала, що інші не оцінять їх і не зрозуміють. Віру в мене вселив чоловік моєї тітки, італієць, коли побував у нас в гостях і побачив мої роботи. Це було ще три роки тому, він тепер пропонує зробити виставку в Італії. Підтримав мене і викладач Михайло Ягольник.

«Хіба важливо для мистецтва, хто ти, лише важливий щирий діалог, а ті регалії, чеснот марноти, їх не побачить наш Правдивий Бог». Тому на виставці є мої фото, вірші та есе, а які мої заслуги, де працюю, де народилася – це нікому не потрібно. Я вже переступила межу, коли мені було важливо, хто що скаже. Тепер впевнена в собі й мені однаково, чи мене зрозуміють і як.

Перед першою виставкою ходила в Спілку художників, де сказали, що в мене оригінальна авторська графіка. Шукала в інтернеті щось подібне, але більшість художників домальовують образ фарбою, я ж лише малюю лінером по готовій плямі. Можу образ знайти в будь-чому: якось прийшла з Політехніки, бачу, розлитий чай – почала малювати. Мабуть, причина в хорошій уяві. Діти знають, якщо мама п’є каву на дивані, її чіпати не треба – мама творча. Багато пишу віршів, прози, наразі не знаю, що з ними робити. Недавно закінчила курси літературної майстерності, які вели Юрій Андрухович, Галина Крук та інші письменники.

У книжці відгуків експозиції писали італійці, німці, французи, дехто казав, що був на виставці три години. Здивувало, що мої улюблені роботи не завжди були улюбленими у відвідувачів виставки. Один із відвідувачів, таролог, знайшов схожість моїх картин із картами таро, назвав мене медіумом (провідником) і зауважив, що в назвах моїх робіт є багато слів «таємниця». Справді, у мене в кожній роботі є таємні посили. Кому і які – це знає той, кому вони адресовані, кожен бачитиме своє або не відчитуватиме нічого. У книзі відгуків залишив запис і свій телефон член правління Асоціації випускників Політехніки Михайло Вельгош. Потім я дізналася, що про мене написали на сайті Політехніки статтю і подзвонила пану Михайлу. Він запропонував зробити виставку в рідному університеті, і оскільки останнім часом схильна всьому у своєму житті казати «так», я погодилася. Взагалі, вважаю, що всі двері відчинені, треба тільки ввічливо постукати. З’ясувалося, що мене в університеті пам’ятають: на моїй першій кафедрі ДАС зустріли привітно й з теплотою, завкафедри Віктор Проскуряков допоміг в організації експозиції робіт, тому виставку я присвятила їй.

Спеціально до другої виставки намалювала Політехніку у своїй техніці. На експозиції представлено 84 давніх робіт і 11 нових. У мене творів набагато більше, але виставляти їх було би перенасиченням для глядача. Роботи в основному з останнього, п’ятого, зошита, є одна із першого. До речі, є роботи, які я намалювала під час пар.