Підготовка до вступу та ЗНО

Гуртки Малої технічної академії

 

Мандрівка львівських політехніків до берегів Південного Бугу: про атомну електростанцію, амбіції та місто

6 листопада 2019, 08:36
Марія Масюк, тижневик «Аудиторія»

Южноукраїнськ – відносно молоде місто на берегах річки Південний Буг. Саме сюди, у центр Миколаївської області, вирушили студенти та викладачі з Інституту енергетики та систем керування.

Мета поїздки – відвідати структурний підрозділ Національної атомної енергогенерувальної компанії «Енергоатом» – Южноукраїнську атомну електростанцію. Саме завдяки їй і виник Южноукраїнськ як місто-супутник.

Якщо вірити прогнозу погоди, то нас мало чекати тепло й сонце. Та синоптики помилились: від ранку понеділка 21 жовтня лежав густий туман і неможливо було роздивитися краєвиди. Місто видалося нам сіре, нецікаве, навіть занадто радянсько-бетонне. Ми мешкали в санаторії «Іскра». До слова, саме тут зупиняються відпочити працівники підприємств. Цього дня нам спланували поїздку на два об’єкти – Ташлицьку гідроакумулювальну електростанцію та Олександрівську ГЕС, які забезпечують роботу Южноукраїнської АЕС.

Після поселення та смачного обіду відразу починаються екскурсії. Студентам видають каски задля безпечного перебування на підприємстві. Спочатку їдемо до Ташлицької ГАЕС.

Розумію, що місто не таке вже й звичайне: на околицях розташоване урочище Бузький Гард. Це справжній каньйон, на якому колись будували свої укріплення запорізькі козаки. До слова, він належить до семи чудес України. З цим важко не погодитися: навіть попри туман, око тішать величні гірські ландшафти. Тут, між скелями, й розташована Ташлицька ГАЕС.

На ГАЕС працююють 175 людей. Ця станція гідроакумулювальна. Чому? Навантаження в різний час доби відрізняється. Вранці воно високе, а після того, коли всі йдуть на роботу чи навчання, воно зменшується. Ввечері знову зростає й уночі падає. Така станція зрізає піки, регулює провали в режимі споживання, через які можуть відмикатися від електроенергії цілі міста. До слова, в Україні є лише три гідроакумулювальні станції.

Організаторка поїздки доцентка Тетяна Римар – заступниця завідувача кафедри теплоенергетики, теплових та атомних електричних станцій, цікавиться інформацією, що найбільш актуальна для випускників: яка оплата праці в працівників ГЕС. Дізнаємося, що на станції заробітна плата становить близько 20 тисяч гривень. Інженер із роботи з громадськістю Олександр Рудоман розповідає, що вони приймають багато випускників із Вінницького технічного університету, оскільки там дуже сильна підготовка. Всі вони приходять на посаду чергового електромонтера. Не на інженерні посади. Лишень на робітничі. Усі починають із п’ятої групи, потім – шоста й сьома. Згодом, коли вже є вакансії, мають можливість піднятися по кар’єрній драбині: складають іспит і стають інженерами. Ті, хто приходить після ВЗО, отримують близько 15 тисяч гривень.

Олександр Рудоман:

– Є тарифна ставка, якщо шкідливі умови, то працівники мають надбавку. Також оплата праці залежить від зміни, є премії. Вакансії з’являються постійно, але без досвіду обійняти посаду інженерно-технічного працівника неможливо. Організовуємо конкурси. Ми їх називаємо кастингами. Студенти приходять за тристороннім договором. Ми зацікавлені в талановитій молоді, яка любить свою спеціальність. Угоду підписують між підприємством, навчальним закладом та студентом. Є можливість чотирьох практик після кожного курсу. За студентом закріплюють наставника. Практика відбувається і в машинній залі, і в лабораторіях. Коли майбутній працівник закінчує навчання в університеті, то ми беремо на роботу. Якщо працівник відчуває впевненість у своїх практичних навичках, то він може рухатися далі. Його оцінює директор, головний інженер. Все залежить від ставлення до своєї роботи, на всіх підприємствах є умови для кар’єрного росту.

Пан Рудоман зазначає, що пріоритетним є знання іноземних мов: англійської, французької чи німецької. Це дозволяє працівникові обмінюватися досвідом із колегами з-за кордону. Адже тут працюють із реактивами іноземних виробників. На підприємствах бувають міжнародні перевірки.

Одразу після завершення екскурсії на Ташлицій ГАЕС, вирушаємо до Олександрівської ГЕС. Вона менша, а її завдання – підтримувати рівень води для Ташлицької гідроакумулюючої станції.

Перший день екскурсій завершився. Студенти втомлені, але з нетерпінням чекають поїздки на Южноукраїнську АЕС. Наступного дня, 22 жовтня, вирушаємо туди. Цікаво, що в Южноукраїнську біля табличок, які показують температуру повітря, є і такі, де відображено рівень радіації в повітрі. Позначки тут у межах норми і не відрізняються від показників в інших містах.

Спочатку відвідуємо Інформаційний центр, що розташований у місті, де є зменшені копії об’єктів атомної електростанції. Там студентам розповідають правила поводження на підприємстві, принципи роботи АЕС.

Нарешті ми на місці. Проходимо пункти контролю, отримуємо перепустки та оглядаємо єдине в Україні підприємство з комплексним використанням базових ядерних і маневрових гідро- та гідроакумулювальних потужностей. Всього тут експлуатують три енергетичних блоки. Найбільше студенти чекають, коли зможуть відвідати повномасштабний тренажер атомної електростанції. Вони сперечаються, хто натискатиме на кнопку аварійної зупинки. Тому завершенням екскурсій став саме візит до тренажера, де передбачено умови, максимально наближені до реальних.

Про враження від поїздки запитуємо в студентів.

Сергій Копійко, третій курс:

– Сам формат ГАЕС та ГЕС для мене не дуже цікавий. Тому, на жаль, до кінця екскурсій першого дня я не добув і пішов відпочивати до автобуса. Стосовно другого дня, то все було чудово, мені сподобалося в Інформаційному центрі. На самій атомній станції екскурсія була напрочуд пізнавальна. Станція непогана, враження позитивні від неї, але оскільки я сам з міста-енергетика (Хмельницька область, місто Нетішин, де є Хмельницька АЕС), то я хотів би працювати на такій станції, але вдома. Дякую викладачам, які, якщо ми щось не розуміли, пояснювали, та екскурсоводам, що відповідали на всі запитання. Окремо хочу відзначити гарні умови проживання.

Анастасія Олексенко, третій курс:

– Почну з того, що побувати на таких об’єктах ще до початку практики в університеті – це неймовірно корисно, бо починаєш краще розуміти, що робитимеш, у яких умовах відбудеться практика, і чисто психологічно налаштовуєшся на дальший розвиток у галузі енергетики. Ми, третьокурсники, були в цій поїздці наймолодші й найменш досвідчені, тому на все дивилися з відкритим ротом і навіть не знали, що запитати, настільки великим було наше захоплення. Дуже круто, що в Южноукраїнську працює Інформаційний центр із макетами реактора, ТВЗ (тепловидільна збірка) всієї станції й усього комплексу (АЕС, ГАЕС, ГЕС). Такого дуже не вистачає тут, ми змушені дивитися на пласкі зображення, уявляти розміри і т.д., а там ти все бачиш одразу в об’ємі. Такий енергетичний комплекс видається мені унікальним явищем, і нам пощастило, що ми поїхали саме туди. Викладачі розповідають, що ми могли б працювати і на енергогенерувальних об’єктах, як-ось гідроелектростанціях, тому ця поїздка була цікава й з погляду перспектив працевлаштування. Найцікавіше було відвідати тренажер, де імітують реальні процеси в реакторі. Зайшовши туди, одразу відчуваєш, яка відповідальність лежить на людях, що там працюють. Там я реально усвідомила, наскільки важливо знати й розуміти кожен процес, уміти розрахувати та спрогнозувати найменші зміни в роботі всього обладнання, а найважливіше – знати, як відреагувати на зміну будь-яких параметрів. Такі поїздки й спілкування з інженерами, що працюють на електростанціях, надихають на навчання, допомагають зрозуміти, що ти справді хочеш над цим працювати. Моїм першим і останнім враженням на станції було: «Як я хотіла б залишитися тут! Постійно щось рахувати, можливо, досліджувати, шукати можливості оптимізації всього процесу видобутку й постачання електроенергії…» Проте атмосфера в самому місті досить гнітюча. Може, через погоду, а може, через сірі багатоповерхівки й громадські простори, що залишилися від радянських часів. Я не хочу нікого образити, бо й сама виросла в містечку з подібною архітектурою. Просто мені не підходить така атмосфера. Я тоді стаю непрацездатна. Не хотіла б лишитися там на все життя. Хоча мій випуск ще не скоро, й усе може змінитися.

Я не боюся працювати на атомній електростанції. Це не страшно. Страшно – це не дотримуватися техніки безпеки й безвідповідальність. Є шкідливі умови праці, є усвідомлення, що десь тут поряд відбувається ланцюгова реакція з розпадом урану, але найгірше – якщо є халатні або неосвічені (тобто без належних знань) працівники.

Повні ентузіазму студенти та викладачі вже дорогою назад планують майбутні мандрівки. Натхненні дівчата говорять, що стануть першими жінками, які керуватимуть атомними станціями.