Підготовка до вступу та ЗНО

Гуртки Малої технічної академії

 

Львівські політехніки у боротьбі за українську державу: хроніка подій кінця 1980-х – початку 1990-х років (частина І)

28 лютого 2019, 09:28
Володимир Яремко, ІНЕМ Львівської політехніки

14 грудня минуло 30 років відтоді, як у Львівській політехніці було створено Товариство української мови імені Тараса Шевченка. Своїми спогадами про той незабутній час і участь політехніків у боротьбі за незалежну Українську державу ділиться активіст «Просвіти» і Народного руху, провідний спеціаліст ІНЕМ Володимир Яремко.

Товариство української мови

1987 рік став переломним у новітній історії України. Горбачовська перебудова, хоч зовсім не мала того на меті, але створила умови для відродження національних рухів, які швидко почали розвиватися. Провідну роль у цих процесах відігравали радянські політв’язні і дисиденти, поступово до них приєднувалися національно свідомі сили суспільства, вливалися широкі народні маси.

Влітку в Києві виник Український культурологічний клуб (УКК), у жовтні у Львові з’явилось Товариство Лева (ТЛ), у листопаді Ірина Калинець почала видавати нелегальний альманах «Євшан-зілля» з художнім оформленням Стефанії Шабатури, 7 грудня Михайло Осадчий створив Українську асоціацію незалежної творчої інтелігенції (УАНТІ) і видав перше число журналу «Кафедра». Наприкінці грудня відновила свою діяльність Українська громадська група сприяння виконанню Гельсинських угод (УГГ), заснована ще 1976 року, і яка була, за висловом Олеся Шевченка, «чисельно невеликою групою готових до самопожертви правозахисників». Активізувався рух за відновлення Української греко–католицької і Української автокефальної православної церков (УГКЦ і УАПЦ). А вже влітку 1988 року у Львові народилося Товариство української мови (ТУМ).

Якщо УКК і УАНТІ об’єднували творчу інтелігенцію, ТЛ було створено під крилом міського комітету комсомолу, УГГ згодом стало Українською Гельсинською спілкою (УГС), які апріорі не могли бути масовими, то ТУМ так само, як і передвоєнна «Просвіта», залучило до своїх лав широкі верстви населення незалежно від віку, статі, професійної орієнтації як на заході, так і на сході, півночі й півдні України.

Як згадує ініціатор створення ТУМ, випускник Львівської політехніки Ігор Мельник, поштовхом до його створення була публікація директора Інституту мовознавства АН УРСР Віталія Русанівського взимку 1988 року в газеті «Літературна Україна» з пропозицією створити товариство шанувальників української мови. Цю ініціативу відразу підтримали у Львові, залучили до організаційної роботи під дахом Львівського відділення Фонду культури Емануїла Миська, Ростислава Братуня та інших авторитетних людей, написали проект статуту організації і скликали на 13 червня установчі збори, що мали відбутися в Палаці культури будівельників на вул. Стефаника. Але секретар Львівського міськкому КПУ Адам Мартинюк наказав зачинити вхідну браму і не впускати туди людей. Тоді на заклик Івана Макара (пізніше – депутата Верховної Ради УРСР) громада перемістилась до пам’ятника Івану Франкові, де й відбувся перший стихійний мітинг і проголошення створення Товариства рідної мови.

За тиждень зібрання вже відбулося легально в тому ж приміщенні. Там було обрано керівні органи: головою Товариства обрали письменника Романа Іваничука, заступниками – Михайла Косіва та Ігоря Мельника, секретарем – наукового працівника ФМІ АН УРСР Юрія Зиму, головою ревізійної комісії – наукового працівника Інституту суспільних наук АН УРСР Всеволода Іськіва. До складу обласної ради ТУМ обрали двох політехніків – Ігоря Кархута й Олександру Захарків, які почали готувати ґрунт для створення Товариства у Львівській політехніці. Так невдовзі в інституті виникла ініціативна група, яка напрацювала нормативні документи і скликала установчі збори, що відбулися 14 грудня в 210 аудиторії головного корпусу.

Головою Товариства збори обрали доцента Олега Гриніва. До складу обраної ради увійшли (називаю за алфавітом): Ярослава Величко (редакція), Олексій Волинець (клуб художньої самодіяльності), Ігор Кархут (ІБФ), Володимир Королишин (ФЕФ), Володимира Кизима (підготовче відділення), Микола Кукляк (МТФ), Мирослав Ненека (ЕМФ), Микола Обідняк (СПКБ), Любомир Петренко (студент ЕМФ), Ірина Смогоржевська (НТБ), Богдан Стадник (ФА), Орест Чабан (ЕЕФ), Ярослав Швець (АРФ), Василь Шевчук (ФТОР), Євген Шморгун (ФА). Пізніше з цього складу вибули Кизима й Петренко і замість них кооптовані Тарас Салига (кафедра української мови) й Орест Кунтий (ХТФ).

17 грудня 1988 року в Києві засідав установчий комітет, а 11–12 лютого 1989 року відбулась Всеукраїнська установча конференція Товариства української мови імені Т. Шевченка. Головою Товариства обрали поета Дмитра Павличка.

Народний рух України за перебудову

1988 року обговорювали також ідею створення громадсько-політичної організації на зразок польської «Солідарності». Пропонували назви: Демократичний (або Народний) фронт, але на одному з фінальних засідань у Спілці письменників УРСР проти таких назв заперечив Володимир Яворівський, мовляв: якщо в Україні буде якийсь «фронт», то згодом «він поділиться на 1-ий, 2-ий, 3-ій, 4-ий і тоді Москва введе в Україну 1-ий, 2-ий і 3-ій Білоруський, Ленінградський і Сталінградський фронти». Тому нову організацію вирішили назвати «Народний рух України за перебудову».

16 лютого 1989 року в газеті «Літературна Україна» надруковано Програму і Статут Народного руху, почалось їх обговорення в засобах масової інформації та в трудових колективах. Неформально осередок НРУ в ЛПІ вже діяв із кінця лютого під прикриттям ТУМ. Політехніки-рухівці обговорювали і подавали пропозиції до проекту Закону про мови в УРСР, аналізували стан мовної політики і висували вимоги до адміністрації. А офіційно наш осередок НРУ створено 5 травня. Тоді нас було лише 14 осіб.

На установчу Крайову конференцію НРУ від Політехніки делегували Юрія Греська, Мирослава Ненеку і Володимира Загайського. Конференція проходила 7 травня в Пороховій вежі, брав у ній участь також голова ТУМ ЛПІ Олег Гринів. До Крайової ради (так вона називалася, бо об’єднувала представників не тільки Львівщини, а й Івано-Франківщини і Тернопільщини), було обрано Володимира Загайського, а згодом кооптовано Олега Гриніва і Юрія Добуша з ОКБ. Після цього у підрозділах ЛПІ було створено й легалізовано осередки, які разом із ТУМ і Студентським братством, а потім і з переобраними профспілковими комітетами (працівників і студентів) виступали єдиним фронтом.

Незабутніми були дні роботи установчого з’їзду Народного руху України в Києві, делегатами якого були політехніки Олег Гринів, Юрій Гресько та Андрій Тимчук.

8 вересня 1989 року вранці разом із ними прибула до Києва величезна група підтримки, серед них із Львівської політехніки – старший науковий співробітник НДЛ-14 Володимир Цвіркун і я. Вишикувавшись у колону перед вокзалом, із кількома десятками українських національних прапорів пройшли вони вулицями до корпусу Київського політехнічного інституту, де мав відбуватися з’їзд. Таку маніфестацію кияни побачили вперше.

Три дні, доки тривав з’їзд, площа перед корпусом була заповнена людьми зі синьо-жовтими прапорами, які роздавали національну символіку і самвидавну пресу. Підходило багато киян, особливо студентської молоді, до них у перервах між засіданнями виходили для спілкування делегати з’їзду, письменники і митці, журналісти, гості з української діаспори. Досить несподіваною виявилась присутність і виступ на з’їзді секретаря ЦК КПУ з ідеології Леоніда Кравчука. Головою НРУ було обрано Івана Драча, головою секретаріату – Михайла Гориня.

10 вересня, після закриття з’їзду, відбувся похід із національною символікою від КПІ до пам’ятника Тарасові Шевченку, де було проведено мітинг. Як результат цих бурхливих подій – відставка 28 вересня 1989 року першого секретаря ЦК КПУ Володимира Щербицького.

22 жовтня в Києві на площі біля Республіканського стадіону відбувся мітинг, на якому обговорювали виборчий закон і проект закону про державний статус української мови. Над багатотисячним зібранням майоріли синьо-жовті прапори, транспаранти з вимогою реєстрації УАПЦ і УГКЦ, прийняття в Україні демократичного виборчого закону і закону про мови (такі закони було прийнято 27 і 28 жовтня 1989 року).

30 листопада відбулась установча конференція об’єднання осередків НРУ ЛПІ, на якій були присутні Ростислав Братунь, Орест Влох, Михайло Голубець, Степан Давимука, Любомир Сеник, від компартійних структур – Володимир Шевчук і Олександр Шлапак – від комсомолу. Головою нашої ради обрали Олега Гриніва, після чого він склав головування в ТУМ. Тоді конференція Товариства української мови обрала головою Євгена Шморгуна, а після того, як він став депутатом Львівської міської Ради, ТУМ Політехніки очолила Христина Бурштинська.

Далі буде