Вступ 2019: рейтингові списки
 

Другокурсник Інституту енергетики та систем керування Сергій Нагорний: «Хочу мати власний човен»

11 вересня 2019, 09:03
Наталя Яценко, тижневик «Аудиторія»

Три бронзові медалі на Чемпіонаті світу з веслування на байдарках і каное серед юніорів та молоді до 23 років у румунському місті Пітешті здобули львівські спортсмени. Дві з них привіз до Львова студент другого курсу ІЕСК Сергій Нагорний.

Сергій професійну кар’єру розпочав три роки тому, коли став виїжджати на міжнародні змагання, хоч у веслуванні загалом десять років. Перший виступ на чемпіонаті Європи серед юніорів у каное-одиничці був вдалий – здобув два треті місця. Чемпіонат світу – п’яте і сьоме місця.

– Торік із напарником Андрієм Шкарнегою з Дубна набули досвіду в категорії «молодь до 23»: на чемпіонаті Європи були сьомі, а на чемпіонаті світу – дев’яті, – розповідає хлопець. – Цьогоріч налаштовувалися на призові місця на чемпіонаті Європи у Чехії, але через певні обставини, зокрема вітер, посіли лише четверте місце. Тоді переможцями стали росіяни, другими були румуни, а поляки – третіми. Ми проаналізували свої помилки – дистанцію на тисячу метрів не можна пройти максимально на одному подиху. Після старту треба сповільнитися, щоби зекономити свої сили, а посередині дистанції розігнати човен, невдовзі знову зменшити швидкість, щоби ближче до фінішу вирватися вперед. Раніше ми дотримувалися погляду, що треба відриватися від суперників у першій частині дистанції. Але через такий підхід для фінішного ривка у нас уже не вистачало сил.

– Це вас не демотивувало мітити на медалі на чемпіонаті світу, який за рангом вище?

– Трохи демотивувало. Та ми відпочили декілька днів, налаштувалися на максимально можливий результат і розпочали підготовку на базі озера Наварія.

Перед фінальним змаганням поляки, росіяни і німці вирвалися уперед, та згодом ми догнали поляків і росіян та останні 200 м пливли майже поряд. Врешті-решт потрапили у фінал, а росіянам довелося провести додаткову гонку. У фіналі вітер був зустрічний, що не дуже нам сприяло, оскільки порівняно з іншими суперниками ми важили мало. Після 300 м біля нас зліва опинилися росіяни, а справа – румуни – випереджали на пів корпусу човна. Перед нами постало завдання не відпускати їх надто далеко. Вирішальними стали фінішні метри: ми догнали і «з’їли» росіян. Поляки витратили багато сил і не потрапили до призерів, а німці, які всю дистанцію були за нами, п’ятими, припливли першими. Це була важлива олімпійська дистанція на тисячу метрів. А за два дні до старту дистанції 500 м нам сказали, що беремо участь і у ній. Ми вже були «на підйомі», хоч у напарника через наднавантаження підвело плече, тому прибули до фінішу третіми – нас випередили поляки і румуни. Наші добрі часові показники спонукають наступного року поборотися за олімпійську ліцензію.

– Що робите тепер? Які найближчі плани?

– Маю намір зі своєю дівчиною поїхати кудись відпочити, трохи оздоровитися та починати готуватися до наступного року. Крім цього, братиму участь у чемпіонатах області, напівмарафоні. Мушу розв’язати деякі технічні питання, а також проблему своєї витривалості – ймовірно, бігатиму, стану на лижі. Веслування на каное входить у топ трьох технічно найскладніших видів спорту. Бо весло і човен – обидва нестабільні, успішність дій спортсмена залежить від багатьох чинників – щільності води, вітру, течії. У нестабільних умовах мусиш докладати зусилля так, щоби гребок був правильним.

– Як відбувається розподіл сил, керування човном при взаємодії з напарником, хто з вас лідер?

– Ми – одне ціле. У каное-одиничці ти мусиш бути сильний, відчувати човен і воду. А у «двійці» треба синхронізуватися з партнером і відчувати не лише воду, а і його. Зустрічаємося на спортивних зборах, тренують нас Михайло Пацюрко, Роман Бундз і Оксана Заліско.

Хочу сказати, що у спорті дуже гостре й надалі є фінансове питання. Адже вісім місяців щороку я перебуваю на зборах, а це потребує коштів. Гроші витрачаю зокрема на спортивне харчування, яке допомагає ліпшому відновленню, а згодом і кращому результату на змаганнях, – щомісяця воно забирає 2–3 тисячі гривень. В Южному, скажімо, спортсменів цим забезпечують, у нас же на необхідний харч тренери інколи підкидають своїм підопічним трохи грошей з власної кишені. Цьогоріч варто подякувати збірній України за те, що забезпечила нас і парадною, і гоночною формами. Бо раніше я виходив на п’єдестал у формі чужій, деколи більшій на декілька розмірів.

Сподіваюся на матеріальну підтримку і від Політехніки: хочу мати власний човен, бо той, на якому тренуюся, належить училищу фізичної культури (там я вчився від сьомого класу до третього курсу).