Вступ 2018: рейтингові списки

Історична Актова зала Львівської політехніки: нові знахідки реставраторів Університету

12 квітня 2018, 10:05
Ігор Галущак, прес-служба Львівської політехніки

Занадто квапитись із завершенням ремонтних робіт у цьому знаковому не тільки для львівських політехніків, але й для всієї львівської громади приміщенні не слід. Принаймні у цьому переконаний завідувач кафедри архітектури та реставрації Університету професор Микола Бевз. Хоча реставраційні роботи тривають уже понад два роки, але поспіху тут не потрібно, вважає він. Інакше ненароком можна спотворити історичне обличчя однієї зі знакових інтер’єрно-мистецьких пам’яток Львова, як це нерідко трапляється під час сумнівної «ревіталізації» низки архітектурних перлин столиці Галичини. Тому є реальний ризик втратити статус світової спадщини ЮНЕСКО в історичній частині міста.

– Як не дивно, нещодавній перехід Університету на дистанційне навчання у зв’язку з економією на опаленні став нам у пригоді, – розповідає професор Микола Бевз. – Адже, коли аудиторії головного корпусу тимчасово спорожніли, ми разом із проректором з навчально-виробничої роботи Володимиром Крайовським вирішили використати цю вимушену паузу для продовження ремонтно-реставраційних робіт у нашій відомій на всю Європу Актовій залі. Відтак у мене разом асистентами було трохи більше часу, аби ще ретельніше дослідити всі нашарування фарб і штукатурки, які тут накопичилися ще з часів зведення головного корпусу Університету. Нагадаю, він споруджений у 1873–1877 роках для тодішньої львівської Технічної академії за проектом видатного архітектора Юліана Захарієвича. Отож ми мали змогу спокійно зайти до зали та провести чергову серію поглиблених зондажів, тобто розкриття всіх шарів різноманітних фарб і ґрунтів на первинне покриття цієї зали.

– Мабуть, ви, досвідчені реставратори-архітектори, зробили для себе й певні відкриття?

– Звісно, не обійшлось і без цього. Ми віднайшли як мінімум два таких нашарування, виконані в різні історичні періоди. Перше, що вдалось встановити, про що, зрештою, й здогадувались, вивчаючи нещодавні старі архівні світлини, що спочатку тут був розпис під мармур, себто якісна малярна робота, що майстерно імітувала цей благородний будівельний камінь. З’ясувавши цю обставину вже як доконаний факт, наша група вдалась до спеціальної програми зондажу. Відтак, ми розпочали поглиблене вивчення всієї поверхні зали – знизу і доверху інвазійним методом. Це дало змогу дійти висновку, що коли славетний Ян Матейко та його учні створювали для її простінків художні полотна, що символізують розвиток науки і техніки, вони всіляко намагалися зберегти первісний вигляд цієї зали. На щастя, після двох наступних «замальовок» (першої якраз перед 1939 роком, а другої – вже у радянський період – у 1967–1968 роках) ці шари фарб глибоко не просякли через захисні плівки «мармурового» розпису, утвореної воскуванням. Тому маємо надію, що це значно полегшить подальші реставраційні роботи. Хоча ми їх виконуємо власними силами, але до консультацій долучаємо й сторонніх фахівців, зокрема іноземних. Скажімо, дослухаємось до порад наших добрих друзів – Мирона Стахіва, американського історика архітектури та фахівця із історичної консервації, а також відомого реставратора, представника фонду Фулбрайта Юрія Янчишина, який нещодавно побував у Львівській політехніці та прочитав серію надзвичайно цікавих лекцій з теорії та методів сучасної консервації.

– Які ще відкриття зробили політехнічні реставратори під час цьогорічних досліджень Актової зали?

– Напевно, найголовніше, що ми нині усвідомили, це те, що ця окраса нашої Альма-матер вибудовувалась нашими попередниками як храм, звісно, храм науки, але за всіма законами будівництва сакральної споруди, отож і ставитися до її автентичного відновлення потрібно за всіма законами реставрації наших старовинних церков і соборів.