Запис вебінару «Особливості вступної кампанії 2017 року»

Заступник міністра освіти і науки Юрій Рашкевич: Львівська політехніка, без сумніву, один із найкращих вишів України

5 вересня 2017, 10:29
Тетяна Пасович, тижневик «Аудиторія»

У Львівській політехніці є чимало професорів, які свого часу були вихованцями альма-матер. Юрій Рашкевич «прожив» у рідній Політехніці аж 45 років: 1972-го вступив на факультет автоматики Львівського політехнічного інституту й відтоді працював на різних посадах – від асистента до проректора з міжнародних зв’язків. А кілька місяців тому став заступником міністра освіти і науки.

– Юрію Михайловичу, на нещодавній нараді щодо вступної кампанії у Львові Ви обмовилися: замість «розміщення правил прийому на сайті МОН» сказали на «сайті Львівської політехніки». Університет Вам досі рідний?

– Аякже! У Львівській політехніці я провів рівно 45 років: 5 років навчання та 40 років роботи. Окрім того, гадаю, що для будь-якого випускника альма-матер назавжди залишається рідною.

– За Вашої ініціативи 2011 року в Політехніці було створено кафедру інформаційних технологій видавничої справи, яку Ви очолювали до 2015 року. Викладаєте й далі? Чи працю в міністерстві неможливо поєднати ще і з роботою зі студентами? Продовжуєте займатися наукою?

– До створення кафедри ІТВС я майже 20 років завідував кафедрою АСУ. Тому обидві мені рідні, і я стежу за їхньою діяльністю. Мені було особливо приємно, і я привітав колектив кафедри ІТВС на її Фейсбук-сторінці, що кафедра отримала найбільше бюджетних місць в Україні в широкому конкурсі, більше за Українську Академію Друкарства та КПІ, який має профільний факультет. А з викладанням доведеться зробити перерву, робота в МОН мені цього, імовірно, не дозволить. Що стосується досліджень, то я дедалі більше займаюся питаннями сучасної освіти. Як національний експерт із питань реформування вищої освіти протягом останніх років я багато публікував, а ще більше провадив спеціалізованих семінарів. Надіюся, що і нині знайду час для цього.

– Тепер, коли Ви вже можете побачити альма-матер ззовні, а не зісередини, як Ви оцінюєте місце Львівської політехніки в українському та європейському освітньому просторі?

– Це, без сумніву, один із найкращих вишів України. На початку 90-х Львівська політехніка була національним лідером щодо реформування системи освіти, запровадження нових освітянських технологій, інновацій в організації навчального процесу, удосконаленні структури, розвитку студентського самоврядування. Із приємністю згадую ці роки. Усе це створило міцний фундамент для подальшого розвитку університету, сформувало авторитет у влади й добру суспільну репутацію, які й надалі повинні бути властиво використані. Єдине, що мене турбує, це виразний крен у бік від інженерії. Розумію, що кон’юнктура ринку і фінансові умови цьому сприяють, але ми створені понад 170 років тому як Технічна академія, понад сотню років були широкопрофільним технічним університетом. І саме завдяки інженерії ми маємо високу репутацію в європейській освіті.

– Ваша робота на посаді проректора з міжнародних зв’язків тісно переплелася з координуванням виконання міжнародних освітянських проектів за програмами Tempus, Еразмус+ та CIDA. Після приєднання України до Болонського процесу Ви керували двома міжнародними проектами за програмою Tempus, присвяченими впровадженню Європейської кредитно-трансферної системи та модернізації керування університетом. Від 2009 року й донині Ви є членом Національної команди експертів із реформування високої освіти України. Як уважаєте, реформування освіти в Україні відбувається у правильному напрямі й потрібними темпами?

– Напрям реформування загалом правильний, його визначив новий Закон України «Про вищу освіту». А ось щодо темпів реформ, то тут є багато запитань. Відомо, що протягом року в МОН не було профільного заступника міністра з вищої освіти. Тому темпи реформ, які були достатньо високі в 2015– 2016 роках, сповільнилися. Міністр Лілія Гриневич під час співбесіди при моєму призначенні підкреслила, що вона очікує якісного покращення роботи в цьому напрямі. Найближчим часом я представлю певну програму дій щодо вдосконалення системи вищої освіти в багатьох її аспектах. Адже всі ми відчуваємо, що наразі загальний градієнт пониження якості вищої освіти змінити не вдається.

– Розкажіть, будь ласка, про Вашу роботу в Міністерстві освіти й науки України.

– Сфера моєї відповідальності – вища освіта та європейська інтеґрація. Так сталося, що я відразу потрапив «із корабля на бал» (а точніше – навпаки) – на початок і розпал вступної кампанії. Колишній перший заступник міністра Інна Совсун, яка свого часу курувала ці питання, мене відразу попередила: вступ не дасть нічого більше робити. Практично так і сталося, але, на щастя, вступна кампанія завершується з масою претензій та зауважень, але – «зі щитом». Тепер основне – зробити якісний аналіз і потрібні висновки для того, щоб наступного року цей процес пройшов спокійно й дав кращі результати як для вступників, так і для вишів. Якщо говорити про основні напрями реформування в системі вищої освіти, то передовсім це – забезпечення якості освіти. Це комплексна проблема, яка містить і налагодження співпраці з НАЗЯВО (дуже сподіваюся, що Агенція ефективно запрацює вже з цього року), й удосконалення системи ліцензування та акредитації, і розбудову систем внутрішнього забезпечення якості у вишах, і вдосконалення системи вступу. Дуже тісно дотичить до цього істотне покращення змісту освіти. А це – нові сучасні стандарти для всіх рівнів вищої освіти, реальне залучення працедавців до створення та реалізування освітніх програм, запровадження, де це доцільно, дуальної освіти, розвиток онлайн-освіти та програм подвійного дипломування із закордонними університетами, міждисциплінарних освітніх програм. Багато роботи ще попереду в контексті нашої інтеграції в Європейський простір вищої освіти, розширення та поглиблення міжнародної співпраці. Особливо важливим є питання запровадження нової моделі фінансування вишів, яка повинна сприяти підтримці кращих навчальних закладів, посиленню конкуренції, ефективнішому використанню наявних ресурсів. Роботи буде багато.

– На Вашу думку, як міністерство має впливати на виші? І чи повинно? Де є межа між автономією та контролем рівня фаховості випускників?

– Основне завдання МОН як центрального органу виконавчої влади – формувати та зреалізувати державну політику в царині освіти й науки. Попередні понад 20 років прямого адміністративного керування вишами міністерства довели безперспективність таких відносин. Тому виразний акцент на розширення та поглиблення автономії вишів, який лежить в основі згаданого Закону про ВО, є на сьогодні єдино правильною політикою. У цьому напрямі багато вже зроблено, особливо в частині академічної, організаційної та кадрової автономії. Але найважче – забезпечення фінансової та майнової автономії – ще попереду. З другого боку, серед обов’язків МОН є також формування та реалізація державної політики щодо здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів. Для цього є чимало інструментів, застосування яких раніше часто мало репресивний характер, що стало однією із причин виникнення недовіри між вишами й МОН. Це треба виправити. Державний нагляд повинен зміститися в бік випрацювання рекомендацій для всебічного покращення діяльності вишу. Хоч, зі зрозумілих міркувань, якась частина чисто контрольних функцій має залишитися.

– Що Ви порадили б нинішнім першокурсникам, які щойно починають навчатися в університеті?

– Сумлінно вчитися, старатися якнайбільше взяти від викладачів. Вони потрапили в добрий університет і мають усі шанси стати класними фахівцями. Не змарнуйте шансу. Неякісна освіта – це не тільки даремна витрата державних коштів. Це також марнування найпродуктивнішої частини власного життя, за це далі доведеться дорого заплатити.

– Багатьом львів’янам важко адаптуватися в Києві. Чи Вам комфортно у столиці?

– Ще не можу нічого сказати. Проводжу на роботі по 12 годин щодня, щоправда вже стараюся 1–2 рази на тиждень відвідати улюблений бадмінтон. Столиця вимагає великих затрат часу на пересування: від і до помешкання, у Кабмін і Парламент, на той же бадмінтон. Це не створює комфорту, у Львові все камерніше. Я вже не кажу про родину, яка залишилася у Львові і яку відвідую раз на два тижні. Наразі після двох місяців говорити про адаптацію ще завчасно. Сильно підозрюю, що комфортність перебування у столиці значно залежатиме від результатів роботи та здійснення запланованого.