Директор НДКІ «ЕЛВІТ» Львівської політехніки Віктор Ткаченко: «З космосу видніше, що робиться на Землі...»

20 вересня 2016, 11:41
Борис Козловський, прес-служба Львівської політехніки

Розмова з директором Науково-дослідного конструкторського інституту електронної вимірювальної та обчислювальної техніки, кандидатом технічних наук, головним конструктором апаратури обробки сигналів для космічних апаратів Віктором Ткаченком автору цієї публікації була приємна і бажана з кількох причин. По-перше, вже давно знайомий з цією непересічною людиною. Окрім того, була нагода ще раз згадати добрим словом його маму Віру Єрмолаївну Ткаченко, багатолітнього секретаря Львівської міської ради. Не раз спілкувався з нею, коли молодим журналістом вів на Львівському радіо передачу «Рідне місто моє». Варвара Єрмолаївна була людиною справедливою, з тонким почуттям гумору. «Східнячка» на відміну від деяких чиновників-галичан завжди спілкувалася літературною українською мовою. Батько – Федір Павлович – тривалий час очолював обласне управління міліції.

Віктор Федорович завітав до університетської прес-служби із ксерокопією цікавого документа, датованого 11 грудня 1944 року, за підписом тодішнього директора Львівського політехнічного інституту доцента Ямпольського. Це наказ про створення у складі навчального закладу науково-дослідного сектора (НІС).

Принагідно нагадаємо, що Львів звільнили від німців 27 липня 1944 року. А 1 вересня того ж року розпочався перший повоєнний навчальний рік. А вже у грудні було вирішено створити підрозділ для науково-дослідницької роботи. НІС підпорядкували тодішньому заступнику директора з наукової і навчальної роботи професору Олександру Олександровичу Харкевичу. Разом з ним із самого початку працював у науково-дослідному секторі професор Костянтин Борисович Карандєєв. Згодом Віктор Ткаченко назве його своїм вчителем, так само як і Бенціона Йосиповича Швецького та Ігоря Михайловича Вишенчука.

Нинішній «ЕЛВІТ» був започаткований 1945 року як лабораторія № 1, яка займала лише частину кімнати на першому поверсі головного корпусу Університету. На початках штат лабораторії становив 6 осіб. Минали роки, змінювалися назви, керівники, працівники. В 1986 році Віктор Ткаченко очолив особливе конструкторське бюро, яке незабаром стало йменуватися НДКІ «ЕЛВІТ».

Цілісну картину розвитку і здобутків свого інституту за 65 років Віктор Федорович окреслив у виступі під час недавньої зустрічі представників українських ВНЗ із очільниками «Укроборонпрому». Я ж попросив свого співрозмовника торкнутися лише однієї проблеми – участі колективу інституту в космічних програмах.

– Із тих матеріалів, з якими Ви порадили мені ознайомитись, я зрозумів, що колектив «ЕЛВІТ» розробляє і створює апаратуру для дистанційного зондування Землі. Чому ця тематика була і залишається актуальною?

– Недаремно кажуть: згори видніше... Космічні апарати дистанційного зондування спостерігають із космосу всю поверхню Земної кулі, включаючи найбільш віддалені та важкодоступні місця, і передають на Землю достовірну інформацію. Ця інформація має велике і наукове, і соціально-економічне значення, оскільки застосовується насамперед у таких галузях як екологія та охорона навколишнього середовища, землекористування і сільське господарство, лісове господарство і водні ресурси, геодезія і картографія, геологія, метеорологія, а також для потреб оборони і безпеки.

– Отже, коли апаратура обробки сигналів «ЕЛВІТ» розпочала працювати на космічному апараті?

– 24 грудня 2004 року з космодрому Плєсецьк ракетою-носієм «Циклон-3» було виведено у космос багатоцільовий апарат «Січ-1М». Це був спільний українсько-російський проект. Тоді був ще мирний час, і Україна співпрацювала з росіянами у космосі. Одним з приладів у цьому апараті був багатозональний сканер МСУ-Е, який передавав зображення поверхні Землі і до складу якого входили наші блоки обробки сигналів. Космічна техніка складна і створюється зусиллями багатьох підприємств та організацій. Для прикладу, до створення МСУ-Е були причетні російський науково-дослідний інститут космічного приладобудування і Львівське державне науково-дослідне підприємство «Конекс».

На жаль, запуск «Січ-1М» виявився не зовсім вдалим, ракета не вивела апарат на розрахункову орбіту, на ній він проіснував недовго і згорів у верхніх шарах атмосфери разом зі сканером МСУ-Е, який мав чудові технічні параметри, але, як кажуть, не мав щастя.

Окрема сторінка в міжнародній співпраці «ЕЛВІТ» у космічній галузі – це роботи над створенням апаратури з обробки сигналів для багатоспектрального сканера МСУ та інфрачервоного сканера ССИК космічного апарата «EgyptSat-1». Цей апарат КБ «Південне» як переможець міжнародного тендеру розробило і виготовило для Єгипту за контрактом. «EgyptSat-1» був повністю вітчизняного виробництва, а в створенні сканерів МСУ та ССИК брали участь державне науково-дослідне підприємство «Конекс», казенне підприємство спеціального приладобудування «Арсенал» і Львівська політехніка в особі «ЕЛВІТ». Успішний запуск цього апарата відбувся 17 квітня 2007 року з космодрому Байконур (Казахстан). Космічний апарат упродовж двох з половиною років працював на орбіті і передавав на приймальний центр поблизу столиці Єгипту міста Каїра корисну інформацію високої технічної якості.

Дуже плідним і зворушливим було майже дворічне стажування групи єгипетських науковців у нашому інституті під час роботи над проектом. Ми виділили й обладнали гостям окрему кімнату з поличкою для намазу і килимком зеленого кольору (мусульмани моляться 5 разів на день). Як пам’ятка про це стажування єгиптян – подарований мені Коран.

В подальшому ми були залучені до створення апаратури обробки сигналів для сканерів космічного апарата«Січ-2». Це також повністю вітчизняна розробка. 17 серпня 2011 року його було успішно виведено на орбіту, на якій він тривалий час успішно пропрацював.

– У пресі не раз йшлося про необхідність поповнення українського сегменту космічних апаратів...

– Новий вітчизняний космічний апарат «Січ-2–1» виготовляє КБ «Південне» в кооперації з іншими українськими підприємствами і організаціями. «ЕЛВІТ» також бере участь у цьому проекті. Роботи наближаються до завершення. Запустити апарат у космос заплановано в 2017 році або на початку 2018-го.

– Космічні апарати для дистанційного зондування Землі – це складний комплекс різної апаратури. Що саме виконує Ваш інститут для подібних апаратів?

– Ми розробляємо і виготовляємо бортову апаратуру обробки сигналів для оптико-електронних сканерів космічних апаратів, образно кажучи, «очей» супутника. Ця апаратура в реальному часі обробляє і перетворює в цифровий код сигнали фотоперетворювачів, які відбите від поверхні Землі сонячне світло перетворюють в електричний сигнал. Наша апаратура надійна, дозволяє отримувати знімки з високою роздільною здатністю і за всі роки експлуатації ще ні разу не відмовила.

– Ви могли б назвати провідних науковців та інженерів, які зробили найбільший внесок у розробку і виготовлення цієї апаратури?

– Це розробники Роман Курдидик, Альберт Конопкін, Сергій Тимошин, Олександр Холоша, Олександр Гупало, конструктор Сергій Мачулін, технологи Анатолій Дробот і Микола Мороз, а також наші колеги, які, на жаль, вже відійшли в інший світ, Володимир Свірщов, Сергій Кутовий, Віктор Троценко...

– І, нарешті, останнє запитання. Чи володієте Ви інформацією про те, з якого космодрому буде проведений запуск нового українського космічного апарата? Адже з росіянами, очевидно, не скоро відновиться співпраця.

– Настільки мені відомо, розглядається декілька реальних альтернативних варіантів запуску українського апарата з космодромів інших країн. Я оптиміст і тому вірю в те, що економіка України піде вгору, наша країна новими здобутками підтвердить те, що ми були і є однією з провідних космічних держав світу.