Розповідає Роман Дмитрів, екс-голова Волонтерського простору DoBro, активний учасник проєктів Центру Студентського Капеланства Львівської архиєпархії Української греко-католицької церкви, випускник Національного університету «Львівська політехніка», семінарист Львівської духовної семінарії та студент Українського католицького університету:

– У 2015 році мені та ще двом студенткам, Галі Ковальчук і Насті Дякун, випала неймовірна можливість у розпал війни поїхати на Донбас з отцем Максимом Рябухою. Тоді я вперше познайомився з іншою Україною і тоді почалася пригода, яка продовжується й досі. Після цієї поїздки в мене з’явилося перше бажання вступити в семінарію. Та Бог вчасно послав потрібних людей, які порадили не поспішати з рішенням (в семінарію я все ж вступив).

А далі, як то кажуть, пішло-поїхало – я став головою Волонтерського простору DoBro. Ми почали шукати людей, які наважаться на авантюру у вигляді проведення табору в Костянтинівці (Донецька область). На щастя, команда знайшлася, і ми провели направду незабутню подію, в першу чергу для нас самих, а також для дітей, яких було близько 20.

Далі осінній табір і виникнення ще однієї авантюри. «Їхати на Донбас – то добре, та треба привезти Донбас до Львова». Це тепер для 30 волонтерів є звичним: мінімум раз у квартал їхати на схід і взимку приймати сім’ї в Карпатах, а тоді, 5 років тому, то було страшно.

Та знаєте, за цей час я розбив цілий міх стереотипів, як і ті люди, з якими ми познайомилися на сході. І це напевне найбільше, що я отримав від волонтерства і капеланства загалом…

Я можу ще списати не один аркуш паперу, пишучи про всі історії, які були з нами впродовж всіх цих років. Та краще самому вкусити і засмакувати, що це за DoBro, тому запрошую до нашої дзвінички (Лукаша, 3а).

Хочу щиро подякувати тим, без кого ну взагалі ніяк, так-так, волонтери, я про вас, – тим, хто від самого початку, і тим, хто лиш долучився. А також всім друзям з Донбасу. Дякую, що не боїтеся. Дякую, що ви вільні, бо гасло наше: «Не бійся! Будь вільним!».