Анастасія Щуревич, студентка другого курсу кафедри журналістики та засобів масової комунікації
випускники

Поєднати непоєднуване. Ось що намагаються робити студенти Львівської політехніки, зокрема Інституту права, психології та інноваційної освіти, адже вважають: раніше розпочнеш – раніше досягнеш поставлених цілей!

Усім відомо, що існує денна та заочна форми навчання. Звісно, перевагою залишається перша. Та чи легко, навчаючись на стаціонарі, працювати, та ще й не за спеціальністю?

У такій ситуації опинилась студентка другого курсу спеціальності «журналістика» Олена Керич. Вона поділилася досвідом та думками щодо свого майбутнього.

– Як давно ти працюєш та що спонукало тебе до цього?

– Почала працювати ще у 17 років аквагримером та аніматором. Після цього я була офіціанткою. Причиною того стало бажання хоча б частково себе забезпечувати самостійно. Невеличким поштовхом до цього став дзвінок друга, який запропонував попрацювати.

– Чи вдається поєднувати роботу та навчання без шкоди ментальному та фізичному здоров’ю?

– Поєднувати можна все, просто потрібно з розумом до цього підходити. Звичайно, це важко, але цілком можливо. Я виснажуюсь і хотілось би мати більше вільного часу, проте не шкодую та розраховую свій час.

– Не замислювалась про те, що було би легше працювати, якщо вчитися заочно?

– Дуже часто про це думаю, а під час карантину ще більше. Це надзвичайний досвід – навчатися на спеціальності «журналістика», і я сподіваюся, що у майбутньому реалізую себе у журналістиці телеведучою власної програми. Та для втілення цих мрій мені потрібно багато практики. На цей момент мені також потрібно заробити достатньо, щоб реалізовувати плани.

– Найближчим часом шукатимеш роботу за спеціальністю чи все-таки розвиватимеш кар’єру у сфері обслуговування?

– Як я вже казала, маю певні мрії, проте не впевнена, де саме опинюся у майбутньому. Єдине, у чому впевнена, – це те, що буду успішною людиною, а задля цього докладу максимум зусиль, щоб це не залишилося просто патетикою.

Трапляється й так, що, навчаючись на денній формі, студенти знаходять роботу за спеціальністю. Ось другокурсник журналістики Ігор Шевчук поєднує денне навчання з роботою-мрією, як каже сам хлопець.

– Розкажи про свою роботу. Чи важко було позитивно зарекомендувати себе?

– Працюю у футбольному клубі «Карпати»-Львів. Не можу сказати, що це було важко, адже у мене не завищена самооцінка та я адекватно розумів, що «качати понти» не варто. Просто потрібно поводитися нормально та по-людяному. Ставтесь до людей так, як хочете, щоб вони ставились до вас.

– Чи часто перегукується робота у спортивній журналістиці з планом навчання? І назагал: робочі навики допомагають вчитися?

– Так, доволі часто. Мій досвід роботи надзвичайно цьому сприяють. За рік праці у «Карпатах» я чимало навчився.

– Чи погоджуєшся з твердженням, що практика важливіша за теорію?

– Так! Так! Повністю погоджуюся з цим, адже саме через практику вдосконалюються навики. І я не кажу лише про свою сферу діяльності. Дійсно вважаю, що практика необхідна, щоб стати справжнім майстром своєї справи.

– У твоїх планах на майбутнє – залишитися працювати у спортивній журналістиці чи перейти до чогось іншого?

– Ще зі школи я мріяв працювати у спортивній журналістиці. І ось моя мрія здійснилась. Тому й надалі працюватиму у футбольній журналістиці, оскільки, як на мене, знаю про футбол все. Та чудово розумію, що надалі потрібно вдосконалюватись.

Є також кардинально інші випадки, коли студенти вирішують перейти на заочне навчання та працювати за спеціальністю. У такому випадку було б очевидно, що навантаження навчання зменшується, проте з’являються нові обов’язки.

Що змінилось та як жити у нових реаліях? Про це розповіла студентка першого курсу магістратури спеціальності «правознавство» Наталія Фігель.

– Чи не вагалась ти між вибором: залишитися на стаціонарі чи все-таки піти працювати та перевестися на заочне?

– Сумніви, звісно, були. При вступі подавала документи й на денну форму, й на заочну. До останнього не знала, куди ж усе-таки вирушу. Після довгих роздумів, оцінюючи плюси та мінуси, я зрозуміла, що стаціонар за 4 роки у Політехніці став звичною справою, натомість вибір заочної форми навчання і влаштування на роботу було чимось лячним та невідомим. Та вирішальним чинником вибору заочної форми стало бажання працювати. І воно пересилило страх невідомості.

– Чи важко було знайти роботу за фахом?

– Закінчивши бакалаврат, я не сумнівалась, що знайду таку роботу. Неодноразово практикувалась під час навчання та знала, що вакансії є. Та насправді зараз велика конкуренція, тому не все заплановане вдалося з першої спроби. Довелось пройти не одну співбесіду, щоб усе-таки знайти роботу. Варто пам’ятати: «Все реально, якщо ти справді цього хочеш».

– Ти чотири роки навчалась на денному. А що можеш сказати про заочне? Важче чи легше, враховуючи, що тепер працюєш?

– Постійно порівнюю ці дві форми навчання. Всюди є свої плюси та мінуси. Легше, мабуть, лише у тому, що не потрібно ходити щодня на пари, але це компенсується тим, що кожного дня тепер ходжу на роботу. Сумую за поданням матеріалу, адже пар у нас не так багато.

– У майбутньому залишишся працювати за спеціальністю?

– Однозначно так. Планую й надалі працювати за спеціальністю, проте не впевнена, що саме на тій посаді, що зараз. Після отримання диплома магістра права буду підійматись по кар’єрній драбинці, розвиваючись у юриспруденції.

Що ж, кожен кує своє щастя сам. Як бачимо, кожен з інтерв’юйованих студентів задоволений своїм місцем і цариною своєї діяльності, хоча ситуації різняться між собою.

Не існує стандартів, за якими потрібно обирати свій шлях, проте завжди треба дослухатися до себе та ставити мету. Йдучи до неї, ламаючи перепони, втілюємо свої мрії у реальність.

студентка студент студентка