Львівська політехніка проводить набір на підготовчі курси

Витоки та етапи становлення Національного університету «Львівська політехніка»

Пошук своїх справжніх витоків для Львівської політехніки є природною історичною потребою. Історична модель будь-якого вищого навчального закладу є цілісною тоді, коли ріст історичного дерева розпочинається з міцного коріння. У час незалежної України настав слушний момент для Національного університету «Львівська політехніка», щоб доповнити, а радше, розширити свою історію на засадах принципу історизму та еволюційної системи літочислення вищих навчальних закладів, упровадженої в Україні 2005 року на основі Болонського освітнього процесу. До речі, у багатьох країнах Європи і світу вже давно технічні університети привели свої хронології до еволюційної системи літочислення ВНЗ

Тривалий час уважалось, що витоки Національного університету «Львівська політехніка» сягають 1844 року, коли австрійський уряд шляхом реорганізації утворив Технічну академію у Львові. Із цього історичного факту випливає, що академія постала не як новостворений навчальний заклад, а як навчальна установа створена на базі вже діючої Реально-торговельної академії. Оскільки 1844 року виник не новий навчальний заклад, а в черговий раз реорганізований, то цілісну історію Національного університету «Львівська політехніка» треба розпочинати від джерел тобто від витоків, а саме: від часу створення Реальної школи у Львові.

 

1816 рік

Реальна школа. Пошук витоків

У 1876 році науковці Технічної академії, яка після від’єднання торговельного відділення у 1875 році стала повністю технічно-прикладним навчальним закладом, урочисто відзначили своє 60-річчя. За точку історичного відліку тоді взяли час створення Цісарсько-королівської реальної школи у Львові. З нагоди ювілейної нагоди було створено і затверджено герб Львівської політехніки, основними елементами якого стали технічно-прикладні напрямки навчальної діяльності: архітектурний, будівельний та механічний.

 

 

Про літочислення від створення Цісарсько-королівської реальної школи у Львові пише у 1894 році професор та доктор математики Владислав Заячківський. Саме він вперше опрацював історію навчального закладу та видав за кошти Львівської політехнічної школи монографію «Цісарсько-королівська політехнічна школа у Львові. Історичний нарис про її заснування, розвиток і сучасний стан».

Польський історик Збислав Поплавський у своїй науковій праці «Походження Львівської політехніки»,  яку було надруковано 1992 року, зазначає, що в Німеччині, Австрії і Швейцарії вищі технічні навчальні заклади ведуть свій відлік від реальних шкіл. Отже, аналогічний еволюційний освітній процес відбувся й у Львові, який на той час увійшов до складу Австрійської імперії.

1993 року у видавництві Вроцлавської політехніки вийшла друком книга «Львівська політехніка 1844-1945», яка присвячена історії нашого політехнічного вишу. У цій колективній праці вроцлавські дослідники зазначають, що початок Львівської політехніки сягає часу, коли у Львові було створено Реальну школу з домінуванням технічного напрямку освіти.

 

Королівський декрет

На основі ґрунтовно вивчених архівних документів Центрального державного історичного архіву України у Львові, зокрема, фонду № 146 (Губернаторство 1772-1854 рр., Намісництво 1854-1918 рр.) та Загального Урядового, Фінансового і Придворного архіву Республіки Австрія у Відні, можна ствердно зазначити, що витоки Національного університету «Львівська політехніка» сягають часу створення Реальної школи у Львові та документально підтверджується королівським декретом австрійського імператора Франца І за № 78, який було видано в Мілані 7 березня 1816 року.

У королівському декреті зазначено, що процес створення Реальної школи у Львові розпочався 4 вересня 1810 року, коли Надзвичайна придворна комісія у Відні вперше розглянула клопотання Галицького губернаторства «щодо заснування Реальної школи у Львові з найвищою резолюцією», а завершився 07.03.1816 року,  після підписання імператором Францом І поданого проекту. У рапорті Придворної освітньої комісії «Про заснування Реальної школи у Львові» чітко зазначено,  що у 1816 році «справа заснування Реальної школи у Львові набула широкого розголосу. Проект організації цієї школи набирає правової сили. Потрібне Ваше схвалення. Проект успішно рухається вперед. Може здійснитися Ваша ідея об’єднання з Політехнічним інститутом у Відні, але на це потрібно зачекати. Початок (зав’язок) цієї установи вже є. Поки що Політехнічного інституту у Львові нема. Натомість закладається Реальна школа, котра у змозі зарадити собі із цим завданням. Заклад забезпечить стале і тривке навчання, стане цариною науки, ремесел, діловодства та фахового викладання. Пізніше влада у Львові зможе переінакшити (видозмінити) цей навчальний заклад. Та нині це потрібно відкласти в бік.» (Мілан, 07.03.1816 року, з особистим підписом імператора Франца І ) // Акт «OstA, AVA, StNK, Ktn.685, 124 ex Martio 1816».  

У королівському декреті від 7 березня 1816 року наголошено, що відкриття у місті Лембергу (Львові) Цісарсько-королівської реальної школи здійснено з метою  задоволення навчальних потреб місцевого населення. Утримувалась технічна школа за кошти нововведеного місцевого промислового податку. У навчальних планах Реальної школи основну роль відвели предметам природничо-математичного циклу, кресленню, рисунку та вивченню нових сучасних мов. Навчальний процес у Реальній школі здійснювався на основі німецьких освітніх програм, які були пристосовані до місцевих вимог. Новостворена Реальна школа розмістилася у гарному будинку під номером 20 на тодішній вулиці Пекарській (тепер – Вірменська). У цій навчальній будівлі поряд з великим лекційним залом, механічними та хімічними лабораторіями, лабораторією лиття, великою кімнатою для малювання та креслення, розмістились також кабінети адміністративного керівництва школи. На той час реальна освіта протиставлялась класичній та давала потрібні технічні знання для подальшої професійної діяльності. Вступати до Реальної школи дозволялося випускникам, які закінчили 4-річну Нормальну школу.

 

1844

Технічна академія

У 1825 році, згідно з Королівським декретом австрійського імператора Франца І, трикласне Цісарсько-королівське реальне училище було реорганізоване у Цісарсько-королівське училище технічних наук і торгівлі у Львові (вул. Вірменська, 20).

У 1835 році Училище технічних наук і торгівлі перетворили на Цісарсько-королівську реально-торговельну академію у Львові. Тут у 1841 році відкрили технічний факультет.

У 1844 році в будинку Даровського, що на сьогоднішній вулиці Вірменській, 2 було відкрито Цісарсько-королівську технічну академію у Львові з технічним та торговельним відділами (факультетами). Частина вулиці Вірменської до перетину з вулицею Краківською на той час мала назву Академічної через те, що на початку цієї вулиці знаходився Цісарсько-королівський університет імені Франці І у Львові. На момент відкриття Цісарсько-королівська технічна академія у Львові вже мала поважний авторитет і реноме. Саме розташування Технічної академії біля площі Каструм (Замкова площа), поряд зі знаменитими культурологічними установами Львова (бібліотека університету, міська бібліотека театру Скарбека, шкільна бібліотека Академічної гімназії), давало можливість студентам-технікам користуватися ними максимально ефективно.

Технічна академія (вул. Театральна, 20), а згодом її повноправна наступниця – Львівська політехніка (вул. Степана Бандери, 12), стала центром найкращих викладацьких технічних кадрів Галичини та молодечих амбіцій її студентів. Тут під керівництвом висококваліфікованих спеціалістів студенти наполегливо опановували основи архітектурного мистецтва, інженерних дисциплін та новітніх технологічних наук.

Після проведеної в Австрійській монархії у 1863 році освітньої реформи, внаслідок чого освіту було поділено на вищу, середню й елементарну, Технічна академія у Львові, тільки за 14 років роботи, стала вищим навчальним закладом, отримавши в 1877 році статус HochsСhule.

Від 1894 року, усіх, хто навчався у політехніці, гордо величали Техніками.

 

Університет чотирнадцяти назв

Детально вивчивши вітчизняні та зарубіжні архівні джерела, було встановлено, що Національний університет «Львівська політехніка» впродовж своєї славної історії у силу різних об’єктивних обставин вимушений був 14 разів змінювати власну назву:

  1. 1816-1825 – Цісарсько-королівська реальна школа у Львові.
  2. 1825-1835 – Цісарсько-королівська реальна школа технічних і комерційних наук у Львові.
  3. 1835-1844 – Цісарсько-королівська реально-торговельна академія у Львові.
  4. 1844-1877 – Цісарсько-королівська технічна академія у Львові.
  5. 1877-1894 – Цісарсько-королівська Вища технічна школа у Львові.
  6. 1894-1921 – Цісарсько-королівська політехнічна школа у Львові.
  7. 1921-1939 – Львівська політехніка.
  8. 1939-1942 – Львівський політехнічний інститут.
  9. 1942-1944 – Технічні фахові курси у Львові.
  10. 1944-1967 – Львівський політехнічний інститут.
  11. 1967-1978 – Львівський ордена Леніна політехнічний інститут.
  12. 1978-1993 – Львівський ордена Леніна політехнічний інститут імені Ленінського комсомолу.
  13. 1993-2000 – Державний університет «Львівська політехніка».
  14. 2000-2016 – Національний Університет «Львівська політехніка».

 

З одного кореня

На етапах свого становлення Національний університет «Львівська політехніка» долучився до створення знаних університетів та академій у Львові. Йдеться про такі: Національний лісотехнічний університет України, Львівський національний аграрний університет, Львівський торговельно-економічний університет, Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Ці львівські вищі навчальні заклади у рамках реалізації Болонської освітньої реформи в Україні вже перейшли на європейські стандарти літочислення.

Нещодавно свій літопис привели до витоків провідні університети України, а саме: Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна (1804), Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова (1834), Дніпропетровський національний університет імені О. Гончара (1918), Запорізький національний технічний університет (1900), Запорізький державний медичний університет (1903), Національний університет біоресурсів і природокористування України (1898) та інші.

У процесі становлення і розвитку Львівська Політехніка започаткувала створення 14-ти провідних технічних університетів – у Польщі  це Вроцлавська, Сілезька, Краківська, Ґданська і Варшавська політехніки, у Німеччині – Український технічно-господарський інститут у Мюнхені, на теренах України – Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу, Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя, Луцький національний технічний університет, Національний університет водного господарства  та природокористування, Національний лісотехнічний університет України, а також вже згадувані Львівський національний аграрний університет, Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, Львівський торговельно-економічний університет.

 

Національний університет «Львівська Політехніка». Історія успіху

Отже, керуючись засадничим принципом історизму, еволюційною системою літочислення європейських університетів, вивченими документами Загального Урядового, Фінансового і Придворного архіву Республіки Австрія у Відні, Центрального державного історичного архіву України Національний університет  «Львівська політехніка» прийняв за початок історичного відліку 7 березня 1816 року, коли австрійський імператор Франц І особисто підписав королівський декрет № 78 у Мілані про створення Цісарсько-королівської реальної школи у Львові.

Національний університет «Львівська політехніка» є найдавнішим технічним університетом Східної Європи і України та одним із найвідоміших вітчизняних вищих навчальних закладів. Університет веде навчання за 135 спеціальностями вищої освіти, здійснює наукові дослідження у 33 галузях знань, створює наукові основи технологічного, соціально-економічного та культурного розвитку держави. Враховуючи вагомий внесок Національного університету «Львівська політехніка» у започаткування, розвиток та утвердження технічної освіти і науки на етнічних землях України, підготовку висококваліфікованих фахівців, створення провідних наукових шкіл, підвищення інтелектуального й культурного рівня суспільства, піднесення міжнародного престижу вітчизняної технічної освіти і науки у світі неодноразово відзначався високими відзнаками та державними нагородами різних країн світу.

За час своєї навчальної діяльності Львівська політехніка підготувала понад 250 тисяч фахівців, з них понад 4 тисячі – це іноземці з майже 90 країн світу. Лише в добу незалежності України в економіку держави влилося понад 70 тисяч випускників нашого політехнічного ВНЗ.

Указом Президента України  №1059/2000 від 11 вересня 2000 року Львівській політехніці було надано національний статус і перейменовано у Національний університет «Львівська політехніка».

 

Кузня наукових відкриттів

У різні періоди свого становлення та розвитку Національний університет «Львівська політехніка» завжди впроваджував найкращі в Україні та світі системи вищої технічної освіти. В основі таких освітніх систем покладено принципи поєднання природничо-наукової, фундаментальної підготовки із загально-інженерною та отримання професійно-практичних навичок на виробництві і в наукових установах. Удосконалювали ці освітні принципи у Львівській політехніці безперервно усі покоління вчених-політехніків. Реальними в політехніці стали інтеграційні процеси освіти, науки і виробництва. У виховному процесі гармонійно переплетено з науками концепцію національного виховання та духовного відродження.

Славну сторінку в історію Львівської політехніки вписали такі відомі вчені-політехніки як Ян Зех, Максиміліан Губер, Ігнацій Мосцицький, Домінік Зброжек, Казимир Бартель, М. Туллє, С. Улям, Кароль Скибинський, Юліан Захаревич, Юліан Медведський, Іван Левинський, Ігор Богачевський, Стефан Банах, Лаврентій Жмурко, Габріель Сокольницький, Станіслав Фризе, Опанас Андрієвський, Констянтин Карандєєв, Юрій Величко, Григорій Денисенко, Михайло Максимович, Бенціон Швецький.

У Львівській політехніці навчалися відомі борці за незалежну Українську державу Степан Бандера та Роман Шухевич, а Герой України Юрій Вербицький, який героїчно загинув під час Революції гідності, випускник геологічного факультету.

У 1939 році Львівську політехніку реорганізували у Львівський політехнічний інститут. В інституті тоді  запрацювало шість факультетів: енерго-машинобудівний, електротехнічний, хіміко-технологічний, архітектурно-будівельний, шляхово-водний та сільськогосподарський, а у 1940 році створили сьомий факультет — лісовий. На той час в інституті функціонувало 79 кафедр, на яких працювали 395 викладачів. Навчальний заклад фінансувався з державного бюджету СРСР.

Особливого розвитку Національний університет «Львівська політехніка» набув за часів ректора Григорія Івановича Денисенка. Тоді на 21 факультеті (електроенергетичний – ЕЕФ, електромеханічний – ЕМФ, механіко-технологічний – МТФ, механіко-машинобудівний – ММФ, факультет автоматики – ФА, електрофізичний – ЕФФ, інженерно-будівельний – ІБФ, геодезичний – ГФ, архітектурний – АРФ, радіотехнічний – РТФ, теплотехнічний – ТТФ, хіміко-технологічний – ХТФ, факультет технології органічних речовин – ФТОР, інженерно-економічний – ІЕФ, чотири факультети заочного навчання, два вечірні факультети) та двох філіалах у Луцьку і Тернополі навчалося 27500 студентів на денній, вечірній і заочній формах навчання. У Львівському політехнічному інституті навчальний процес у 70-х роках забезпечували 89 кафедр, на яких працювало 1589 професорів, доцентів і викладачів, а навчання студентів вели за 49 спеціальностями.

У 2009 році Національний університет «Львівська політехніка» за вагомі наукові здобутки, успішну дослідницьку та інноваційну діяльність, інтеграцію освіти та науки з виробництвом,  вдалу реалізацію міжнародних проектів і програм, підготовку висококваліфікованих наукових і науково-педагогічних кадрів, впровадження в практику наукових досягнень, технічних і технологічних  розробок, за реалізацію спільно з іншими ВНЗ та науковими установами програм за пріоритетними напрямами фундаментальних і  прикладних наукових досліджень, які були скеровані на розв'язання важливих соціально-економічних завдань у різних галузях економіки України – отримав статус дослідницького.

 

На часі – нові наукові здобутки

За останнє десятиріччя Національний університет «Львівська політехніка» став справжнім лідером серед університетів та академій Західної України щодо надання якісної вищої освіти за європейськими стандартами:

  • підготовку фахівців за освітніми програмами бакалавра, спеціаліста та магістра здійснюють 16 навчально-наукових інститутів, у яких українські студенти та студенти з інших країн світу навчаються за 66 бакалаврськими напрямами та 135 спеціальностями, серед яких 130 – магістерського рівня. Навчальний процес у ВНЗ забезпечують 2200 осіб професорсько-викладацького складу, серед них майже 400 - доктори наук, професори та понад 1200 - кандидати наук та доценти;

  • у навчально-наукових інститутах університету здійснюють підготовку науково-педагогічних та наукових кадрів у аспірантурі та докторантурі за 100 та 53 спеціальностями відповідно.

У НУ «Львівська політехніка» працює 22 спеціалізовані вчені ради із захисту дисертацій за 52 спеціальностями. З них 17 спеціалізованих вчених рад – на здобуття наукового ступеня доктора наук за 45 спеціальностями. До складу спеціалізованих вчених рад залучені провідні доктори наук, професори університету, які очолюють відомі наукові школи, а також науковці інших вищих вітчизняних закладів освіти, інститутів НАН України тощо. Спеціалізовані вчені ради університету охоплюють такі галузі знань: 02 – хімічні науки; 05 – технічні науки;  08 – економічні науки; 12 – юридичні науки; 13 – педагогічні науки; 18 – архітектура. 

У Львівській політехніці реалізуються схеми трансферу знань. Такий підхід дає змогу повною мірою втілювати нові навчальні програми підготовки фахівців спільно з провідними технічними університетами Європи і видавати два документи про вищу освіту (український і європейський).

Львівська політехніка розробила та втілила в життя нову концепцію підготовки фахівців для потреб Збройних Сил України на базі інтеграції цивільної та військової компонент освіти. Результатом реалізації цієї концепції стало створення в структурі університету Львівського інституту сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, який трансформувався у провідний автономний військовий виш Збройних Сил України.

 

Наші випускники

Товариство випускників Технічної академії було засноване у Львові у жовтні 1876 року ініціативною групою з числа 22-х інженерів, серед яких переважали інженери-залізничники (10) та архітектори (4). Статут Товариства був затверджений 22 березня 1877 року, а перші загальні збори за участю 40 осіб відбулися 30 травня 1877 року в фізичній аудиторії Львівської технічної академії (вул. Вірменська, 2).

Членами засновниками Товариства випускників-техніків були Броніслав Бауер, Йосип Хванець, Карло Едуард Еплер, Віктор Фронь, Едмунд Броніслав Ґжембський, Михайло Голейко, Стефан Каковський, Владислав Клапковський, Іван Левинський, Антоній Лукасєвич, Петро Монастирський, Карло Машковський, Болеслав Мустянович, Іван Оземблівський, Карло Паулі, Владислав Сенкевич, Павло Ствертня, Антоній Святковський, Михайло Вартерасевич, Рудольф Вейнерт, Адольф Вежейський, Станіслав Заячківський. Першим головою, який виконував цю функцію упродовж багатьох років був барон Роман Ґостковський. У 2008 році правонаступником Товариства випускників стала Асоціація випускників Львівської політехніки.

За свою 200-річну історію Львівська політехніка підготувала понад 250 тисяч випускників, а кожний 12-й львів’янин є випускником нашої Alma mater.

 

Оновлено 8 міс 4 дн тому